У жовтні 1930 року було офіційно затверджено Статут Центральної дитячої екскурсійної станції Народного Комісаріату освіти та Центрального Бюро Комуністичного Дитячого Руху ЦК ЛКСМ України. Основне спрямування роботи станції полягало в тому, що вона керувала через місцеві дитячі екскурсійні бази організацією дитячих екскурсі й, подорожей по УСРР та СРСР.

При станції була створена центральна екскурсійна база. Працівниками станції була розроблена мережа дитячих екскурсійних баз для Народного Комісаріату Освіти та ЦК ЛКСМУ, скликались інструктивні наради для місцевих робітників у справах екскурсійної роботи з дітьми та дитячого туризму. Працівники ЦДЕС консультували школи, клуби, гуртки та загони юних піонерів із питань дитячого туризму, висвітлювали досвід роботи у пресі. На станції була створена методична комісія, яка видавала методичну літературу. Керівництво станції заслуховувало звіти громадських організацій та добровільних товариств про проведену ними екскурсійну роботу з дітьми, розглядалися їх плани. Плани роботи станції затверджував Наркомос та ЦК ЛКСМ України.

Екскурсії та походи також були дійовими чинниками оздоровлення дітей. У1928 році роботу Наркомату охорони здоров’я з питання “Проведення дитячої оздоровчої кампанії в 1927р. та план проведення її у 1928р.” було заслухано на засіданні Малої Президії ВУЦВК УСРР. У рішенні Президії відмічалося, що на рівні з іншими оздоровчими заходами обов’язково потрібно ввести у практику організацію екскурсій. Піднімалося питання про використання екскурсій у дитячих оздоровчих установах. Рекомендувалося не робити їх надто далекими, перед початком екскурсії накреслювати її план, виділяти цікаві пункти для огляду. Школам також рекомендували звернути увагу на літні оздоровчі екскурсії, їх проведення особливо було необхідно для шкіл великих промислових міст і районів. І вони організовували масові екскурсії, походи за місто, на природу, а також відкривали оздоровчі табори та піонерські майданчики. За літній сезон 1928року 6340 школярів – дітей працівників відділень тільки Південної – залізниці оздоровилися в таборах та піонер майданчиках. Вони активно включалися в різноманітні природничі екскурсії – прогулянки. Бюджет оздоровчої кампанії по 33 округах України в 1927 році становив 1488391 карбованців, у 1928 – 1752571 карбованець. У 1928 році бюджет відповідно зріс на 18%. Головне завдання шкільних екскурсій полягало в тому, щоб виховати в учнів розуміння важливості екскурсійної роботи.

Отже, незважаючи на труднощі, політичне спрямування, екскурсійний рух серед школярів поширювався, активно використовувався у навчальному і виховному процесі школи.

20-ті роки були періодом становлення нової системи середньої професійної та вищої освіти в Україні. Зруйноване громадянською війною та більшовицькою політикою “воєнного комунізму” народне господарство у процесі відбудови відчувало потребу у спеціалістах багатьох професій. Це обумовило формування мережі навчальних закладів різних профілів. Так, у 1921 році в Україні працювало 426 профшкіл, 200 технікумів, 38 інститутів, а в 1923 році вже 705 профшкіл, 394 технікуми і 41 інститут. Досить широкого розмаху набуло у ті роки висуванство й тисячі робітників і селян займали керівні посади в різних галузях народного господарства, поповнювали зростаючий управлінський апарат. А для цього потрібно було бути компетентним, мати певну наукову освіту. Партія розгорнула велику роботу по формуванню кадрів нової радянської інтелігенції. Середня та вища школи, як і інші ланки освіти, стали ареною широкомасштабних експериментів. Одним з них був класовий підхід до навчання, коли до навчальних закладів приймалися учні переважно робітничо-селянського походження. Оскільки освітній рівень цієї молоді був дуже низьким, створювалась ціла мережа підготовчих навчальних закладів – професійних шкіл, робітничих факультетів, які в доступній формі проводили навчально-виховну, культурно-освітню роботу, намагаючись “дотягти” учнів до можливості продовжувати навчання в середніх і спеціалізованих вищих навчальних закладах. У цих умовах екскурсійний метод було визнано як ефективний метод навчання. Вже 1 лютого 1919 року Відділ Народної Освіти Тимчасового Робітничо-Селянського Уряду України постановив, що освітня діяльність вищого навчального закладу складається з організації лекцій, виставок, з’їздів та екскурсій. Потрібно підкреслити, що питання про роль і місце екскурсійного методу в навчальних закладах перебувало на контролі державних освітянських керівних установ. Такий контроль не був випадковим; екскурсійному методу, насамперед, надавалось значення засобу політичного виховання так само, як і всій екскурсійній справі. Звичайно, більшовики не відкидали повністю значення екскурсій для підвищення ефективності навчального процесу. Екскурсії поглиблювали знання студентів, здобутих на лекціях і семінарах, допомагали на практиці вивчати виробництво. Отже, включення екскурсій до навчальних програм вищих і середніх навчальних закладів стало вимогою часу. Найбільш цілеспрямовано використовували екскурсійний метод у навчально-виховному процесі інститути народної освіти, педагогічні технікуми, курси підготовки та підвищення кваліфікації вчителів. Вони готували тисячі освітян. Так, у 1926-27 навчальному році у педагогічних інститутах навчалося 6337 студентів, а в технікумах – 8834. Система освіти того періоду, відповідно до ідеологічного спрямування, потребувала не просто вчителя-предметника, а вчителя-пропагандиста, провідника ідей соціалістичних “звершень”. Застосування екскурсійного методу відкривало великі перспективи ідейного впливу на кожну молоду людину. У педінститутах, у зв’язку з цим, розгорнулася підготовка вчителя-організатора екскурсійної справи. Перед майбутніми вчителями ставилося