Дев’ятнадцять студентів інженерно-будівельного факультету Харківського технологічного інституту у 1923році вивчали в Москві конструкції сучасних будівель, роботу креслярських майстерень московських вузів. Ще 30 студентів закріплювали на практиці теоретичний матеріал під час екскурсії на Волховбуд.

У 1924 році студенти Катеринославського будівельного робітничого вечірнього технікуму вивчали найновітніші досягнення в будівельній справі як учасники екскурсії за маршрутом: Катеринослав-Москва-Волховбуд. Робітничий технікум народного господарства розробляв спеціальні програми екскурсій для різних навчальних дисциплін. Студенти, учасники екскурсій, мали виконати багато практичних завдань. У 1923 році 66 студентів було задіяно в екскурсії на Донбас, мета якої полягала в обстеженні діяльності підприємств кам’яновугільної, металургійної та соляної промисловостей.

Потрібно підкреслити, що незважаючи на витрати, навчальні заклади використовували екскурсії для удосконалення навчально-виховного процесу і підвищення загального кругозору студентів.

Екскурсії підвищували майстерність учнів професійних шкіл. Вони організовувалися відповідно до профілю навчання. Так, Обіточенська сільськогосподарська школа проводила екскурсії до Криму для вивчення садівництва та виноградарства. У1924 році у такій екскурсії взяло участь 33 учні.

Потрібно відмітити, що на Україну для проведення екскурсій із навчально-науковою метою організувалися групи студентів із Росії, зокрема з Ленінграду. У1924 році до Народного Комісаріату Освіти України звернулася комісія з питань організації наукових праць та екскурсій Головного управління професійної освіти СРСР. Комісія організовувала для студентів практикум у вигляді етнографічних екскурсій із дослідженням українського села в різних регіонах України. Зокрема, Овруцького повіту на Волині, Київського, Канівського повітів на Київщині, Сергієвського повіту на Чернігівщині. Перед практикою студенти пройшли спеціальну підготовку на етнографічному факультеті Ленінградського географічного інституту, в музеї антропології і етнографії Російської Академії Наук і в Українському відділі Російського музею.

У навчально-виховному процесі вищих і середніх навчальних закладів України велику роль відігравали пізнавальні загальноосвітні краєзнавчі екскурсії та подорожі. Основна їх мета полягала в загальному знайомстві з історією, географічним положенням, природничими особливостями краю, визначними пам’ятками міст і сіл багатьох районів України та інших союзних республік. Екскурсії відкривали світ, піднімали загальний культурний рівень студентства. Саме вони найбільше наближувались до туризму в сучасному розумінні цього терміну. Викладачі неодноразово підкреслювали їх необхідність для підвищення ефективності як навчального, так і виховного процесу. Про це, наприклад, яскраво свідчить лист дирекції Таращанської механічної профшколи від 8 березня 1924 року: “Оскільки учні школи в основному є сільський елемент, який не бачив, у більшості випадків, не лише заводу, але й залізницю, просимо включити нашу школу в загальний план екскурсій. Вони для нашої школи дуже бажані”. Влітку 1924 року для 65 учнів і викладачів Таращанської механічної профшколи було заплановано екскурсію до Києва, Канева, Миронівки. Велику роботу щодо організації пізнавальних екскурсій проводив Харківський губернський відділ професійної освіти. Так, у 1924 році для 2 тис. студентів і викладачів 47 навчальних закладів були заплановані подорожі на Кавказ (Північний і Південний), екскурсії до Москви, Ленінграда, Криму, Астрахані, Нижнього Новгорода, Асканії-Нови. Традиційно щороку влаштовував туристські подорожі та екскурсії для своїх студентів Полтавський педагогічний технікум ім. Драгоманова. У1927 році студентам було запропоновано підвищити свій куль-турний рівень шляхом знайомства з визначними пам’ятками Ленінграда, Москви, Криму. Навчальні короткочасні екскурсії поступово переростали у туристські поїздки з оздоровчою, пізнавальною метою.

Отже, екскурсійна справа в 20-30-ті роки займала важливе місце в системі освіти України. Незважаючи на ідеологічну спрямованість, екскурсії та туристські подорожі підносили загальний культурний рівень студентсько-учнівської молоді. Екскурсійно-туристська діяльність у середніх і вищих навчальних закладах стала важливою складовою туристсько-екскурсійного руху в Україні у 20-30-х рр. XX ст.

1.4. У 20-ті – на початку 30-х років у надзвичайно складних політичних, економічних, соціальних умовах відбувалося національно-культурне відродження українського народу.

Науковці широко впроваджували екскурсійний метод із метою вивчення проблем історії України, краєзнавства, природознавства, рідної мови, охорони пам’яток. Це великою мірою сприяло розбудові української культури, формуванню національної свідомості народу. Прикладом такого підходу може бути праця видатного краєзнавця, одного з фундаторів екскурсійної справи в Україні, професора ВУАН В.І.Щербини – “Історичний начерк. Минувшина Києва та його пам’ятники”. Цей нарис було визнано “дуже корисним для екскурсій по Києву”. Між Всеукраїнським видавництвом і В.І. Щербиною було укладено договір про видання брошури накладом 20 тисяч примірників, що для того часу було немалим тиражем. У брошурі В.І. Щербини читачів приваблював детальний опис історичних місць Києва, визначних подій. Тому не дивно, що вона стала основою для проведення багатьох екскурсій по місту.

Початок 20-х років був періодом бурхливого розвитку науки. У1922 році в багатьох містах України діяло понад 30 наукових установ, серед них у Харкові: Асоціація натуралістів Півдня Росії, Інститут сприяння розповсюдженню природничих знань, Редакційний Комітет по виданню праць професора Потебні, Ботанічний інститут; у Києві: Український Геологічний Комітет, Сільськогосподарський Науковий Комітет, Ботанічний сад; в Одесі: Археологічний інститут, Музей Товариства Історії старожитностей, Географічна Комісія, Метеорологічна станція, Бібліографічне товариство.

Майже всі наукові установи широко застосовували екскурсії. Причому вони здійснювались не тільки на терені України, а й спрямовувались за її межі, що часто викликало певні непорозуміння з