У період “українізації” (1923-1933 рр.) спостерігалось стрімке піднесення краєзнавства. Краєзнавчі дослідження було покладено в основу наукових пізнавальних екскурсійних маршрутів, тематика яких постійно розширювалася. Екскурсійна справа також зі своєї сторони сприяла розвитку музеєзнавства і краєзнавства, особливо, пам’яткоохоронної роботи. Екскурсанти мали можливість вивчати найвіддаленіші місця України і Союзу, складати кадастри пам’яток історії, культури й природи.

У 30-х роках наукові дослідження, музейна справа, краєзнавчий і пам'яткоохоронний рух в умовах міцніючої тоталітарної держави поступово згортали свою діяльність. Але саме вони були передумовою становлення туристсько-екскурсійної справи в Україні в 20-х роках і заклали підґрунтя для її подальшого розвитку.

2.1. У радянський період керівництво екскурсійною діяльністю поступово зосереджується в руках більшовицької держави під невсипним партійним контролем. Першою радянською екскурсійною організацією було Бюро шкільних екскурсій Народного Комісаріату освіти РРФСР, створене у 1918 році.

До розробки проблем екскурсійної діяльності були залучені провідні вчені, педагоги, спеціалісти в галузі музейної справи, позашкільної та культурно-освітньої роботи. Екскурсія починає набувати нової пізнавально-виховної функції, стає однією з форм ідейно-політичного виховання радянських людей.

12 квітня 1918 року В.І.Ленін підписав декрет Раднаркому РРФСР “Про зняття пам’ятників, споруджених на честь царів та їх слуг, і створення проектів пам’ятників Російській Соціалістичній Революції”. У містах почали з’являтися нові пам’ятники, які ставали об’єктами екскурсій по пам’ятних історико-революційних місцях.

У1924 році з’явилися перші екскурсії, присвячені життю і діяльності вождя революції В.І.Леніна

Радянський уряд високо оцінював значення екскурсій на промислові та сільськогосподарські підприємства в системі навчання і виховання школярів.

Виходячи з зазначеного, виробничі екскурсії були включені до планів навчально-виховної роботи шкіл, що, у свою чергу, потребувало від вчителів знання методики екскурсійної діяльності. У країні створювались нові навчальні заклади з перепідготовки вчителів та підготовки кадрів екскурсійних працівників. Проводився пошук важелів державного управління екскурсійною діяльністю.

У 1920 році вся культурно-просвітницька робота, у тому числі і екскурсійна, була передана Головному політико-освіт-ньому комітету (Головполітосвіті) Наркомосу, який очолювала Н.К.Крупська. В комітеті був створений екскурсійно-виставочний відділ.

Для концентрації всієї роботи у 1929 році було створено Товариство пролетарського туризму РРФСР, згодом – Всесоюзне добровільне товариство пролетарського туризму і екскурсій. Екскурсійну роботу очолило Державне екскурсійне акціонерне товариство “Радянський турист”, яке організувало роботу в 23 містах і курортних місцевостях країни, спрямувало роботу з розширення екскурсійної тематики.

У 30-х рр. туристсько-екскурсійна діяльність стає одним з найважливіших напрямків в діяльності радянських профспілкових організацій.

У квітні 1936р. Центральний Виконавчий Комітет СРСР прийняв постанову про передачу керівництва туризмом та екскурсіями Всесоюзній Центральній Раді Професійних Спілок (ВЦРПС), створивши при ній Центральне туристсько-екскурсійне управління (ЦТЕУ), а у республіках, краях, областях-туристсько-екскурсійні управління (ТЕУ). Екскурсійне обслуговування почало розглядатися як одна з форм комуністичного виховання трудящих.

Наприкінці 30-х років екскурсії проводились також дитячими туристсько-екскурсійними станціями (ДТЕС), лекційно-екскурсійними бюро при управліннях культури виконавчих комітетів Рад великих міст, екскурсійними бюро при краєзнавчих, історико-революційних та меморіальних музеях.

У роки Великої Вітчизняної війни вся діяльність туристсько-екскурсійних закладів була підпорядкована завданням військового часу, справі воєнно-патріотичного виховання воїнів Червоної армії і молоді.

Перший повоєнний план розвитку народного господарства СРСР на 1946-1950 рр. містив основні напрямки відновлення економіки, промисловості, сільського господарства, культурного будівництва. В планах першої повоєнної п’ятирічки відводилось певне місце і завданням відродження туристсько-екскурсійної роботи.

Профспілкові організації вже на початку 1945 року вжили конкретні заходи для її відновлення. В рішенні Секретаріату ВЦРПС від 24 квітня 1945 р. зазначалось: “відновити діяльність Туристсько-екскурсійного управління ВЦРПС і його територіальних управлінь з метою показу і ознайомлення трудящих з героїкою Великої Вітчизняної війни, соціалістичним будівництвом у нашій Батьківщині, зростанням культури народів СРСР, економікою, географією, природними багатствами країни; популяризації науково-природничих знань, а також пропаганди туризму як масового культурного відпочинку трудящих СРСР”.

Упродовж 1945-1948 рр. була відновлена діяльність територіально-екскурсійних управлінь у Москві, Ленінграді, у Криму, на Кавказі, у Краснодарському краї, у Києві, Свердловську та інших містах; відновлено 17 союзних маршрутів, що діяли до війни, а також розроблено декілька нових. Паралельно поліпшувалась екскурсійна робота, розроблялись все нові екскурсії з загальноосвітніх і спеціальних тем. їхня кількість зростала з року в рік. У 1946 році екскурсії для туристів проводились із 50 тем, у 1947 році – з 102, у 1948 році – з 160, в 1949 році – з 332.

У повоєнний період в екскурсійній програмі значне місце відводилось воєнно-історичній тематиці. Об’єктами показу стали пам’ятники бойової слави, місця битв, меморіальні комплекси, присвячені героїзму радянських воїнів, партизанів, всього радянського народу, пам’ятники героям війни, місця масових поховань воїнів і мирних жителів – жертв фашизму; у містах виникають нові площі, вулиці, названі іменами героїв Великої Вітчизняної війни. Набуває подальшого розвитку історико-революційна, літературна, виробнича та інша тематика екскурсій.

У цілому за змістом екскурсії на той час класифікувались за 14-ма напрямами: по місцях життя і революційної діяльності вождів революції, історико-революційної тематики, воєнно-історичної, історико-архівної, науково-природничої, із соціальної реконструкції міст, мистецтвознавчі (літературознавство, театрознавство, образотворче мистецтво); географічні, геологічні, археологічні, біологічні, агротехнічні; виробничо-побутові, із соціалістичної перебудови села (до колгоспів).

У липні 1962 році Президія ВЦРПС прийняла постанову “Про подальший розвиток туризму”, в якій підводились підсумки роботи Центрального туристсько-екскурсійного управління і визначались конкретні заходи щодо подальшого розвитку туризму та екскурсій.

При ВЦРПС був створений новий керівний орган Центральна рада з