Учні ряду шкіл та гуртківці позашкільних закладів брали активну участь у масових геологічних походах, проводили пошук нових родовищ корисних копалин і місцевих будівельних матеріалів, а також обстежували водні ресурси, допомагали в закладанні нових садів, ягідників, парків, оберігали історичні пам’ятки.

Наприкінці 1970-х на початку 1980-х рр. у ряді регіонів країни активізується туристсько-краєзнавча робота в початковій школі, що ґрунтується на реалізації комплексного підходу у виховному процесі. Набуває широкого розповсюдження така форма туристських зльотів-змагань, як контрольно-комбінований маршрут (ККМ), де активний туризм сполучається з пізнавальною діяльністю та елементами морального виховання.

Значну роль у розвитку дитячо-юнацького туризму у 1970-80-х рр. відіграло розроблене в 1977 році Міністерством освіти СРСР “Положення про республіканські, крайові, обласні та окружні станції юних туристів”, у якому зазначалося, що вони є інструктивно-методичними та організаційними центрами туристської, краєзнавчої та екскурсійної роботи зі школярами.

На початку 1980-х років значне місце в туристсько-краєзнавчій роботі займає військово-патріотична тематика (експедиція “Літопис Великої Вітчизняної війни”, операції “Обов’язок”, вахта Пам’яті тощо).

Ретроспективний огляд розвитку молодіжного і дитячого туризму в колишньому Радянському Союзі в цілому і Радянській Україні зокрема доводить, що впродовж усього розвитку радянської системи народної освіти туристсько-екскурсійна діяльність розглядалася як один з ефективних засобів виховання, займала чільне місце в системі виховної роботи, була покликана виховувати свідомих будівників комуністичного суспільства.

2.3. Розвиток масового туристсько-екскурсійного руху в Україні в 70-80-х роках XX ст. обумовлювався комплексом соціально-економічних, культурно-освітніх, природно-географічних та інших чинників.

Хрущовська “відлига” створила передумови для певного піднесення соціально-економічного рівня життя, підвищення реальної заробітної плати. Причому, зростання заробітної плати відбувалося на фоні штучно створюваної стабільності цін на продукти харчування та предмети першої необхідності.

Безумовно, все це стало однією з найважливіших передумов організації ефективного дозвілля населення, зокрема, залучення до туристського руху. Неабияку роль у цьому відігравало зростання суспільних фондів споживання, а саме надання безкоштовних і пільгових соціальних послуг: оплата путівок на туристсько-екскурсійні маршрути, відпочинок у туристсько-спортивних таборах, проведення самодіяльних походів та ін.

Виміром суспільного багатства є не тільки сукупність матеріальних благ, але й наявність вільного часу, який люди можуть використовувати для задоволення своїх фізіологічних і духовних потреб. Скорочення робочого дня (перехід на шести – та семигодинний робочий день) та робочого тижня (п’ятиденний), збільшення тривалості відпустки (в середньому на 3,1 дня) помітно вплинуло на зростання фонду вільного часу громадян. Однією з важливих передумов, що безпосередньо сприяють розгортанню туристсько-екскурсійного руху, є транспорт. У 70-х – першій половині 80-х рр. він зазнав докорінної технічної реконструкції, що створило відносно комфортабельні умови для перевезення значної кількості туристів.

Розвитку туризму також сприяли істотні зміни, яких зазнала служба сервісу, що перетворилася на окрему галузь обслуговування населення. Ще одним важливим чинником, який обумовлював розгортання масового туристсько-екскурсійного руху, слід вважати зростання культурно-освітнього рівня насе-лення, прагнення людей глибше пізнати історію свого краю і інших країн.

21 листопада 1966 року було створене Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, яке відіграло значну роль у виявленні, охороні, збереженні та пропаганді історико-культурних пам’яток. Були створені історико-архітектурні заповідники в Києві, Чернігові, Львові, Кам’янець-Подільському, Каневі, Луцьку, Острозі, Переяслав-Хмельницькому, Полтаві, Слов’яногорську та інших містах. На їх базі виникали цілі туристські комплекси, що ставали центрами формування туристсько-екскурсійних потоків.

Початок 70-х рр. характеризувався значним піднесенням і вдосконаленням екскурсійної роботи в Українській РСР, зміцнен-ням зв'язків екскурсійних установ із профспілковими організаціями, організацією широкої екскурсійної програми сімейного відпочинку на маршрутах вихідного дня, місцевих і всесоюзних маршрутах, поліпшення культури обслуговування.

Організацією туризму та екскурсій в Україні в цей період займалися Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях (УРРТЕ), Державний комітет СРСР з іноземного туризму, Міністерство оборони СРСР, Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник”, Міністерство освіти УРСР і ряд інших міністерств і відомств колишнього СРСР. Держава виділила певні кошти, фонди, матеріали, транспорт для створення в республіці індустрії туристсько-екскурсійного обслуговування населення. У 70-х – першій половині 80-х років особливо швидко зростала кількість підприємств індустрії туризму.

Так, якщо в 1960 році в Україні було 26 туристських баз, їх філій і притулків, у 1970 – 58, то в 1983 – 25 готелів, 75 турбаз, 4 туркомплекси, 11 притулків, 6 кемпінгів, 36 стоянок і наметових приютів, всього - 156.

Найбільш повно екскурсійна діяльність розкрилась саме в рамках внутрішнього туризму, організацію якого займались переважно туристсько-екскурсійні організації системи Центральної ради з туризму та екскурсій при ВЦРПС. Саме у цій системі було започатковано методичні служби, що стали осередками професійної майстерності та творчого пошуку багатьох тисяч екскурсійних працівників, копіткою працею яких було створено близько 5 тис. оглядових і тематичних екскурсій.

Туристсько-екскурсійні організації системи Центральної ради з туризму та екскурсій проводили активну роботу по залученню різних верств населення до екскурсій. Партійно-урядові постанови «надихали» на постійний пошук нових форм. Неабияку стимулюючу роль відігравало щорічне соціалістичне змагання за виконання і перевиконання планових завдань. Також існувала практика укладання угод з галузевими радами професійних спілок і фабрично-заводськими місцевими комітетами (ФЗМК) підприємств, організацій і установ на туристсько-екскурсійне обслуговування.

При комітетах профспілкових організацій діяли ініціативні групи з екскурсійної роботи. Заохочували до участі в екскурсіях і шляхом надання пільг за рахунок суспільних фондів споживання.

Така діяльність туристсько-екскурсійних організацій позитивно позначалась на темпах зростання кількості учасників екскурсій.

Про