Вони створювалися і надалі працювали за принципом двоступеневого центру. Перший ступінь становили осередки на заводах, фабриках, у підприємствах, установах, навчальних закладах, клубах, селянських будинках, хатах-читальнях, радгоспах, колгоспах, при будинкових комітетах робітничих будинків, у Червоній Армії. Другий, вищий ступінь, становили міські, районні, окружні, губернські, обласні, крайові осередки. Первісні осередки становили основу Укртуре. Для керівництва поточною роботою осередки обирали бюро. Якщо в бюро працювало більше десяти членів, обирали і секретаря. Діяльність районних осередків підпорядковувалася діяльності окружних осередків – Всеукраїнській Раді Товариства. Окружні Ради туристсько-екскурсійну роботу в місцевому масштабі проводили за своїм планом. Обслуговування груп відповідно до республіканських і всесоюзних маршрутів відбувалося згідно з планами Всеукраїнської Ради та Всесоюзної Ради. Укртуре, так як і попередні керівні туристсько-екскурсійні органи, організовувало і утримувало свою матеріально-технічну базу: екскурсійні станції, готелі, екскурсійні і туристські бази, клуби, будинки екскурсанта і туриста (з пільговим проживанням, харчуванням, культурною програмою), майстерні для виробництва і ремонту туристського знаряддя, пункти прокату, консультаційні пункти, виставки і музеї екскурсійно-туристського спрямування та змісту, бібліотеки, видавництва, курси по підготовці кваліфікованих кадрів, торгово-промислові підприємства.

Та головний напрямок роботи Всеукраїнського товариства пролетарського туризму і екскурсій полягав в ідеологічний заполітизованності мас засобами такого дієвого методу як екскурсії. У1936 році керівництво туристсько-екскурсійною діяльністю було передано профспілкам. При ВЦРПС було створено Центральне туристсько-екскурсійне управління (ЦТЕУ).Товариство пролетарського туризму і екскурсій та його республіканські відділення пули ліквідовані.

Таким чином, створення та розвиток системи екскурсійних закладів у 20-х-30-х роках в Україні відбувалися у складний період політичних і соціальних перетворень. Уряд створював централізовану мережу управління для всіх галузей народного господарства і до неї було включено систему екскурсійних закладів. У 20-ті роки розвиток екскурсійної справи відбувався під загальним керівництвом Народного Комісаріату освіти, а безпосередньо практично здійснювали і організовували екскурсійну роботу такі керівні органи: Екскурсійно-виставочно-музейний відділ Наркомосу УСРР (ЕВМ, 1920-1928 рр.), Українське мішане пайове екскурсійне товариство (УМПЕТ, Українське екскурсійне товариство, 1928-1930 рр.), Всеукраїнське товариство пролетарського туризму і екскурсій (Укртуре, 1930-1936 рр.). Туристсько-екскурсійне управління (ТЕУ) при Всеукраїнській Раді профспілок. Система екскурсійних закладів включала екскурс-пункти, екскурсбази, екскурсстанції, екскурскомуни, екскурсійні бюро районного, обласного та всеукраїнського значення. Систе-ма будувалася на основі вертикальної схеми керівництва. Перші екскурсійні заклади почали діяти під керівництвом ЕВМ. їх діяльність активізувалася після створення УМПЕТу і увільнення його від республіканських і місцевих податків. Це сприяло будівництву і відкриттю нових екскурсійних закладів, зокрема екскурсійних баз. І не тільки в Україні, але й на терені Союзу. Для утримання екскурсійної системи вирішувалося багато фінансових, господарських питань. Але наприкінці 20-х- на початку 30-х років кардинально змінилася структурна організація системи, вона почала працювати на задоволення ідеологічних вимог партійного керівництва. Всеукраїнське товариство пролетарського туризму і екскурсій спрямувало свою діяльність на агітаційно-пропагандистську роботу.

1.2. Діяльність системи екскурсійних закладів в Україні в 20-30-х роках здійснювалася відповідно до завдань культурного будівництва, до рішень з’їздів і нарад, до кодексів законів і законодавчих актів, спрямованих на утвердження нового соціалістичного устрою. Одним з основних документів, який визначав напрямок діяльності екскурсійних закладів, був Кодекс законів про народну освіту УСРР, затверджений постановою ВУЦВК від 22 листопада 1922 року. Кодекс мав велике значення у справі мобілізації та раціонального використання всіх ланок і ресурсів системи. Екскурсійні дослідження в Кодексі були виділені в окремий розділ як перший етап екскурсійно-виставочно-музейної роботи. Основне завдання таких досліджень полягало у виявленні невикористаного природного фонду країни з метою піднесення народного господарства, а також у залученні трудящих мас до усвідомлення явиш навколишнього життя, до безпосереднього ознайомлення їх з господарсько-економічним, соціально-побутовим та ідеологічним станом країни і процесом її поетапного розвитку. Практичне виконання таких важливих завдань вимагало від екскурсійних закладів значної організаційної роботи, спрямованої на посилення контролю над екскурсійним рухом, який постійно зростав. Його зростання було пов’язане з багатьма об’єктивними і суб’єктивними обставинами. Серед них потрібно відмітити адміністративне впровадження екскурсійної справи на підприємствах, у робітничих клубах, гуртках, сільбудах, хатах-читальнях, у школах, училищах, вищих навчальних закладах, в армії, що здійснювалось з основною метою: засобом екскурсійного методу показати велич новоутворень соціалізму. Але значну роль відігравало і загальне національно-духовне відродження 20-х років. Екскурсії мали велику історичну цінність, допомагали вивчати культуру, природу, побут. Зацікавлювала і різноманітність подорожування: залізницею, пароплавом, катером, човном. Багатьом робітникам, селянам, школярам далекі екскурсії взагалі надали можливість уперше в житті відвідати індустріальні міста, музеї, парки, заповідники, побачити великі ріки і моря. Природні умови України сприяли організації найрізноманітніших екскурсій, поєднуючи в собі можливості великих вражень і відпочинку. Звичайно, не всі райони однаково були охоплені екскурсійним рухом. Якщо такі значні за територією округи, як Київський і Одеський, багаті історичними пам’ятками та природними ландшафтами, мали великий досвід добре налагодженої екскурсійної роботи і тисячі екскурсантів, то в Сталінському окрузі (Сталіно-Донецьк – авт.) їх кількість дорівнювала декільком сотням. У 1927 році в Києві було зареєстровано 320 тисяч екскурсантів, в Одесі – 242 тисячі. У 1928 році в Києві вже 500 тисяч чоловік стали учасниками екскурсій. Значна екскурсійна робота на початку 20-х років розгорнулася в Харкові. Згідно протоколу №1 засідання комісії по скликанню Харківського Окружного з’їзду Рад і