Самопали набивайте, Острих щабель добувайте, А за віру хоч уміріте І вільностей бороніте. Нехай вічна буде слава, Же през шаблю має права!

Але з кочубеївського доносу нічого не вийшло: московське правительство не пойняло Кочубеєві й Іскрі (бувшому полтавскому полковнику) віри і приговорило їх до смерті. За смертю їх донос був ліквідований.

Король шведський між тим рішив направити свої полки на Україну. Цар Петро велів гетьману іти з усім козацьким військом на з'єднання з московськими військами. Мазепа скликав на раду своїх однодумців полковників і питався, що йому робити: чи їхать чи ні.

Старшина одноголосне) постановила не їхати, навпаки — тепер же писати до шведського короля, аби навіть не пустити московських військ на Україну. І гетьман сам не поїхав, покликавшися на хворобу, а післав лише часть козаків. З листом же до шведського короля все ще отягався, аж поки старшина не напосілася і лист не був написаний: в нім була просьба прийняти під свою протекцію український нарід в справі увільнення від московського ярма. Але гетьман був занадто обережний і не підписав листа ані припечатав його, рахуючи на те, що післанець же може бути перехоплений. Король шведський теж не писав нічого, але передав усно, що буде коло р. Десни на 22 жовтня. Се те, що ми знаємо з документів, але було багато такого, чого не збереглося на апері: були зносини ближчі з королями польським та шведським і з представниками других держав.

Темп подій все ускорявся. Вже не можна було далі ждати і гетьман постановляє їхати назустріч королю. Столицю свою Батурин поручає сердюцькому полковнику Чечелю, котрому було зоставлено чотири сердюцьких полки і часть полків Лубенського, Миргородського і Прилуцького. Сам гетьман узяв із собою тисяч до 5 війська та стільки ж зоставив по сей бік Десни, але...

Але се не були свідомі повстанці. Се не були люди, що йшли за ідеєю, йшли на смерть, свідомо, однодушно. Се були «солдати». Офіцери рішили зробити революцію, а солдатам о тім нічого не сказали. Думали, що вистачить видати приказ — і солдат послухає, і діло революції буде зроблене. В тім була помилка ініціаторів — і в тім лежить трагічний момент революції 1708 року.

Тільки перед лицем уже шведського війська, тільки уже в саму послідню критичну хвилину гетьман об'явив козачеству, куди він веде свої полки. Вийшов перед фронт і прочитав універсал, а потім говорив до козачества.

«Стоїмо біраття над двома безоднями, що готові нас пожерти, коли ми десь не знайдемо добром як безодні обійти, цар московський і король шведський зав'язалися воювати — а терпітимемо від того тільки ми, бо то все буде діятися в нашій землі. Треба ж і нам подумати про себе самих. Моя думка є така.

Король шведський усіх побиває, то поб'є він і царя московського, зімне його царство, а нас віддасть назад полякам, бо він наставив їм королем свого приятеля Лещинського. Пропали тоді всі договори про наші права і гірка буде наша доля. Коли ж подужає цар московський, то буде ще гірше, бо він взяв собі всю власть, мучить людей як сам хоче, так що тепер і свобода народня і майно і саме життя кождого з нас лежить тільки в руках царя. Ви ж бачили, як він карав і мучив наших людей лютими муками. Мене самого бив у лице, а я ж представник ваш: то за яке ж бидло вважає він усю нашу націю? Московські війська на Вкраїні чинять на всякі кривди, але коли ми послали з жалобою нашого депутата Войнаровського і веліли йому просити, аби цар підписав і потвердив договір Хмельницького, бо так кожний цар робив, то Петро бив нашого депутата по щоках, посадив у тюрму, звелів повісити та тільки не вдалося, бо Войнаровський утік.

Отже, з усіх зол нам треба взяти менше, аби потомство нас не проклинало. У мене дітей немає, сам я одною ногою в гробі, отже мені нічого не треба. Я хочу тільки добра тому народу, котрий мене вибрав у гетьмани і доручив мені свою долю. Окаянним би я був, коли б воздав вам злом за добро і продав вас ради своєї користі. І от що я тепер надумав. Я довго займався політикою і знаю, що означає тайна в ділах політичних; тому я сам бачився і з королем польським і з королем шведським, і умовився з ними так: ми не будемо воювати ні з поляками, ні зі шведами, ні з москалями, а будемо стояти на своїх границях і берегти свою землю. А коли прийде час миру—нехай Україна буде об'явлена самостійною, як колись була за князів своїх, нехай їй будуть признані всі права, як кождій самостійній державі.

За таку мою думку взялися і Франція і Германія, бо Германія про таку нашу державу говорила ще з гетьманом Богданом Хмельницьким при імператорі Фердинанді III, але тоді се не рішилося. Тепер я вже маю договір,