«Равной участи подвержена была большая часть Малоросіи. Разьезжавшія по ней партій воинства царского сожигали й грабили все селенія безі изьятія. Малороссія долго тогда курилась после пожиравшаго ее пламени».

А шведи йшли зовсім інакше Україною, ніж Москва. «Вступленіе шведовъ въ Малороссію ни мало не похоже было на шествіе непріятельськое и ничего оно въ себе враждебного не имело, а проходили они селенія обывательскія и пашни ихъ как друзья, не касаясь ничьей собственности. Ничего у обывателей не вымогали, но покупали добровольнымъ торгомъ и за наличные деньги. Каждый шведъ выученъ былъ отъ начальства своего говорить по-русски сіи слова къ народу: «Не бійтеся: ми ваші, а ви наші».

А сам Карл розіслав всюди такий універсал:

«Переслідуючи лихого свого ворога царя Московського, що почав воювати нашу Швецію без усякої причини, а тільки по самій злості своїй та гордості, я ввійшов у землю козацьку, але не для завоювання її або ради її багацтв, а тільки для того, щоб вернути українцям давні їх права і свободи,за що й предки мої, королі шведські проти Польщі завжди вступалися. Бо я знаю й сам і від гетьмана Мазепи, що цар Московський, яко ворог непримиримий усім народам у світі, бажав би всі їх покорити під себе, зробивши і з українців своїх рабів, відобравши і знищивши всі ваші права і свободи, колись торжественно договорами й трактатами затверджені. Цар безстидно забув звичайну навіть вдячність, бо хто ж спас Московію, доведену самозванцями та непорядками до знищення? Тільки ви. Бо всьому світу відомо, що українці мали колись свою самостійну державу, а потім з'єдналися з Москвою добровільно і зробили з Москви те, чим вона єсть тепер, а самі від Москви тільки діждалися 'безстидного гніту.

Я ж обіцяю і перед цілим світом клянуся честію своєю королівською, що возстановлю землю козацьку і зроблю Україну самостійною, незалежну ні від кого в світі, про що вже підписав договір з вашим гетьманом Мазепою, а найвищі в Європі держави то потвердили».

А цар Петро собі маніфест. І треба признати по щирості хамський то був папір. Впрочім всі царські маніфести такі. Він писав, що «никогда й вь мьісляхь» не имелі обижать, разорять і порабощать вольный народь Малороссійскій». Казав навіть — повертався ж у нього язик! — «можно нелестно сказать, что ни единый народъ подъ солнцемъ не можетъ хвалиться такою легкостію и свободою, якo же нашъ народъ Малороссійскій»...

Про шведського короля писав, що буцімто він де тільки не проходив: «церкви и святилища грабилъ и делалъ ихъ конюшнями и поварнями, священослужителей тиранилъ и умерщвлялъ сосуды и утвари церковныя переделывалъ на мирскія непристойные вещи а тайны священные рубалъ, сокрушалъ и ногами попиралъ».

Отака-то вона завжди була привда царська!

А в народ пускав чутки, буцімто Мазепа в селі Дехтярі зірвав у церкві із стіни образ Божої Матері, став на нього ногами, і відрікався від своєї віри, а присягав на шведську. Звичайна чорносотенна агітація, яку бачили ми живою ще й не так давно серед московського народу.

У Глухів для вибору нового гетьмана зїхалося всього чотири полковники: зовсім «вільними голосами» були вибори з-під московських рушниць! Та все ж ще стало у старшини козацької стільки духу, що вона перше ніж приступити до вибору, просила царя потвердити всі давні права і свободи українського народу. І цар клявся, що всі права і свободи збереже. Вибраним показався старий і малоздібний стародубський полковник Скоропадський, а не молодий і талановитий ніжинській полк. Полуботок, бо, як казав цар, «з Полуботка може вийти другий Мазепа»..

А по гінці виборів блазень-цаїр зробив велике «представленіе» для народу. Серед Глухова, не маючи живого, повісив на шибеницю хоч куклу Мазепи. Потім зібрав попів і українських і поближніх своїх і під проводом архирея Прокоповича зробив таку кумедію. Убрав усіх попів і ченців у чорне і дав їм у руки чорні свічки, а катам велів гаками протягати через усе місто куклу Мазепи. Кати приволокли куклу у церкву, попи оточили її співаючи псалми, а потім почали кричати «да будет Мазепа проклят»! І обертали на куклу свої чорні свічі, а дяки та паламарі собі. Потім сам архирей (українець) узяв палицю, вдарив куклу у груди і крикнув «Анахтема»! Кати з галалаканням кинулися до кукли і поволокли гаками з церкви, а попи за нею співаючи: «Днесь Іуда оставляетъ учителя і пріемлетъ діавола».

І з того часу майже до послідніх днів по всіх церквах України возглашала ся «Анахтема» Мазепі щороку. Яка ж то ганьба над усім народом, яке систематичне плювання в лицеї І ми се все винесли... І ми не протестували...

Цар робив усе, щоб зганьбити ім'я Мазепи; він зруйнував би всі церкви навіть побудовані гетьманом, коли б не було їх так багато. А прислужники царські наввипередки скакали перед царем на задніх лапках і один перед другим старалися як би найартистичніше вилаятися, як би ще закрутисте назвати. «Не опоздалъ и преосвященный Митърополить Рязанскій Стефан Яворський оть лица всея России на одного изменика следующие стихи».

Изми мя, Боже, вошедь Россія
Оть ядовита й лютаго змія.
Его же здала адскія заклепы.
Бывшаго вождя Ивана Мазепы!
Ахь! Тяжку горесть терпить мати бідна
Утробу мою снЪдаетъ ехидна.
Кто митъ дастъ слези, яко