Мазепа хоче віддати Україну Польщі. Такий само донос подав якийсь Михайло Чалієнко. Потім ще якась черниця — але вже з одного того, що тих доносів було так багато — з одного того в них нічого не виходило: слідство кождий раз доводило, що то неправда. Та московське правительство хоч і показувало, ніби вірить гетьману, а саме не дуже вірило: іще в початку 1691 року думний московський дяк Українцев секретно доручав генеральному писарю Кочубею поглядати за Мазепою. Але поглядати було нічого, бо хоч і збиралося там щось у серці у гетьмана, та поки що не було ясним — і він вірно служив Москві. На Січі навіть говорили, що Мазепа продався Москві і хоче усю Січу розруйнувати, а козаків порубати...
Взагалі на Запоріжжі ніколи не бувало спокійно. Від московського благоденствія багато тікало туди народу, і сі люди приносили з собою відомості, що робить Москва на Україні. Запоріжжя завжди було чутке на національну кривду, і тепер голосно говорило, що пора вже москалів побити добре та в Кортомлин повкидати. Тому, коли появилася охоча людина — багато народу пішло за нею.
Такою людиною стчв військовий канцелярист Петро Іваненко, або коротше Петрик, як його називали. Він появився на Запорожжі у 1692 році і підіймав запорожців проти Москви. Потім подався до татар і опинився в Кизикирмені (се тепер Борислав у Херсонщині). Звідти знов писав до запорожців.
«Часто багатьом з вас я говорив, у якім горі живе наша Україна і до якого приходить вона упадку. Але що ніхто не хоті'в узятися за діло, то я сам став за весь український народ, для чого й пішов до держави Кримської. Колись-то предки наші жили з татарами в союзі, ї тоді ніхто з нас не сміявся».
І от тепер кликав Петрик запорожців піднятися і йти на Москву.
«Хто хоче йти з нами для відобрання дорогої отчизни нашої з-під московської власті, той нехай готовиться до походу».
«Доконче треба городове свавільство припинити,— писав Мазепі один з його вістників,— бо вже не тільки полем, але й річкою почали бігти: по п'ять, по шість душ на липі пливуть».
Але в самій Січі не було однодушності: одні хотіли йти за Петриком, другі ради московських червінців (Москва щороку присилала гроші на Запорожжя) хотіли бути й далі вірнопідданими.
Мазепа прислав кошовому лист, в якім радив і надалі бути вірним царям. Кошовий відповідав, що запорожці на Москву не підуть, але нагадував, що коли Хмельницький робив договір із Москвою, то умовлено було, щоб нарід український зостався свобідним.
«А тепер бачимо, що бідним людям великі кривди робляться. Ваша Вельможність, правду пишете, що за ляхів погано жилося, але ж Богдан Хмельницький вибив нас із неволі. Тоді ми думали, що вже навіки-віков нарід наш не буде в неволі — а тепер бачимо, що бідним людям ще гірше, ніж було при ляхах».
І послу Мазепи, Горбаченку кошовий Гусак те ж саме говорив: що запорожці на Москву не підуть, але нехай же Москва буде обачніша.
А Петрик тим часом уже підписав договір із Кримом. По сьому договору княжество Київське і Чернігівське з Військом Запорожським разом складають самостійну державу, причім полки слободські будуть переведені на Чигиринський бік. До запорожців же Петрик прислав велику грамоту, в якій писав, що Україна стогне від сусідніх царів та королів.
«І не диво, що так робить польський король: тільки з Божою поміччу за Богдана Хмельницького вибилися ми s неволі, але так багато польському королю шкоди наробили, що він і досі не стямиться. Не дивно, що й Кримський хан з нами ворогує: ми з давніх-давен робили вред Кримській державі та й тепер завжди робимо. Але дивом дивують поступки московських царів. Не мечем же вони нас здобули, а предки наші добровільно з ними з'єдналися ради віри християнської. Переселивши з правого боку Дніпра на лівий наших людей — москалі обсадилися нашими людьми від усякого ворога, бо звідки б не прийшов неприятель— все буде наші села перше палити, наших людей у неволю забирати, а Москва буде за нами в безпечності, як за кам'яною стіною. Але Москві й того мало — і вона хоче всіх нас обернути у своїх рабів та холопів. Гетьманів наших Многогрішного й Самойловича, що за нас стояли, забрала в неволю, а теперішньому гетьману Москва дозволяє роздавати старшині маєтності, а старшина позаписувала наших людей своїм дітям у вічну неволю, і тільки що у плуг не впрягає. Се Москва дозволяє нашій старшині таке робити для того, щоб наші люди оплошіли та омужичилися, а москалі тим часом заволодіють Дніпром, Самарою та набудують там своїх городів.
Отже подумайте, розумні голови, чи краще нам бути в неволі чи на волі? Чужим слугою чи самому собі паном? У москаля або ляха мужиком — а чи вільним козаком? Коли славної пам'яті Богдан Хмельницький з Військом Запорожським вибився з-під лядського підданства — хіба погано тоді було жити на Україні? Чи не було тоді у козаків золота, серебра й сукон дорогих, коней табунами і скота чередами? Усього було багато. А як стали ми московського царя холопи, то загибла в кінець чигиринська сторона, а у тих наших братів, що перегнала Москва на лівий бік Дніпра, і їсти не було чого. Багато наших людей сидять у неволі
