стародубський полковник Миклашевський удачно бився під Биховим, а Раїч бився в Литві зі шведами, а потім Нарву запорожці взяли, а потім Чернігівський полковник Юхим Лизогуб узяв Орішок (тепер Шліссельбург). У слідуючім разі погнав Петро козаків аж з башкирами воювати, а запорожці стояли на Неві. Москалі їм не давали ні крупи, ні сухарів, та й хліба давали тільки половину пайка. Вернувшися додому, багато дечого доброго розказували січовики про московську добрість. Словом, показала себе Москва на всі боки. Аж гетьман уже писав, що у українців у всіх «зьло отпадает сердце кг великому государю»...
1704 року Петрові забажалося послати козаків й у Польщу. Гетьман пішов з усім військом, а вперед з 3.000 послав Апостола. І довелося Апостолу попасти під начало царського посланника німця Паткуля. Добре Паткуль залив сала за шкуру козакам. Учив їх німецькому строю військовому, а хто не скоро вчився, того бив. Коли сотник Родзянко сказав був раз, що козаків хіба півроку теба буде учити — то Паткуль хотів за се повісити сотника. Взагалі Апостол писав до гетьмана: «Від самого початку вірної служби нашої престолу пресвітлійших монархів ніколи не були ми в такім безчестю й нарузі, як тут від пана Паткуля. Він самовольно велить нам бути під його командою і каже, що цар нас прислав сюди тільки по те, щоби тут і ім'я наше пропало. Військо голе, босе й голодне. Коли й далі так буде, то хоч би й під страхом смертної кари козаки розбіжаться, бо нічим жити. Хоч і служимо, обливаючися кровію, за тутешнє Величество, але честі ні від кого не маємо».
І так воно й вийшло, як казав Апостол: Паткуль для своїх німців відібрав у козаків коней — і козаки піші тинялися по Польщі. Подогонили їх шведи, били — і ледве 80 душ вернулося їх додому.
А в 1705 році велено було гетьману йти на Волинь. Потім, як звичайно, прийшов другий указ, де повелівалося йти на Брест; а потім іще указ—іти самому на Сандомир, а в Литву пустити відділ війська. Мазепа йшов до Галичини і 14 серпня був підо Львовом. Новий король польський Станислав Лещинський чотири рази присилав до Мазепи, натякав про увільнення «з під володіння тиранського», але Мазепа всі ті листи відсилав царю.
А де тільки сходилися українці з москалями — діялася кривда. Мазепа послав під Ригу прилуцького полковника Горленка і от що писав Горленко: «Панове полковники драгунські з полками своїми стоять по селах, а козакам не дозволяють не тільки в селах ставати, але й випросити коїрму в село козаків не пускають, а як хто прийде, то драгуни б'ють». Писав і Орлик, що казакам дається хліба вполовину менше, ніж московським солдатам — «але тим хлібом без солі, без крупи, без сала чи можна прожити? Коні у козаків через шестимісячну роботу так уже знужені, що не можуть більше служити. А найголовніше—козаки мало не всі голі й босі, бо все потерлося через оту шестимісячну царську службу на дощах».
Цар звелів там поробити почти й на почти поставити козаків. То що вже тут виробляли московські офіцери — легко догадатися. Забирали силою у козаків коней, а потім козак ішов шукати свою худобину й находив змучену, голодну чортзна-де. Взявши козака з конем, офіцер бив разом і коня й козака: чому твій кінь поганий? Горленко скаржився, що його самого, наказного гетьмана, насильно зіпхнули з коня російські офіцери й забрали підводи й коней у нього й у козачої старшини.
От до чого довела себе Україна. Що всяке сміття, всяка дрань московська могла знущатися над кращими виборними людьми козацькими. От у яке болото втопталася честь національна.
А тут іще пішла чутка, що цар зовсім хоче скасувати козачество, а поробити з козаків драгун, та й послати потім їх учитися військовій муштрі у Німеччину. А тут із чернігівського полку доносять, що Зиков чинить нечувані насильства над людьми: «хати відчиняли, шуби й одежу забирали, гусей, курччт різали. У сотниковім дворі, коли його не було дома, господаря мало не убили до смерті; горілку з кухви випустили для сміху, дьячка з церкви з клироса вивели і так побили, що ледве чи буде живий. Ганялися за людьми й кололи їх шаблями. Забрали до 70 коней і не вернули—так і пропали». А там якийсь Роптєв їхав з аптекою і вимагав 44 підводи і йому обіцяли, але він не ждав і почав сам ловити коней. Наловивши більш сотні, велів викупати за готові гроші. І з усіх боків, з усіх боків ідуть і йдуть і ідуть вісті, одна другої краще. Та у кого ж, що хоч трохи любить свій народ, не заболіло би серце? І у старого гетьмана вирвалася фраза:
«Якого ж нам добра вперед надіятися за всю вїрну нашу службу і хто ж би ще був такий дурень, як я, щоб під такий час не прихилився на пропозиції короля Станіслава?»
Се були перші слова...
Москва вже показала, хто вона й чого від неї сподіватися треба. Москва України не поважала, не шанувала ні її прав, ні її людей. Цар Петро то носиться з думкою скасувати козацькі полки, а зробити набор драгун, то наміряється викроїти з Українських земель княжество для герцога Мальборо, Мазепу нагородити титулом князя Римської
