С. Петлюра відіграв вирішальну роль у найскладніші періоди боротьби 1919 р., проявляв мужність, витримку, рішучість, волю і непохитність державницької позиції. Оцінюючи таку непохитність Петлюри, його сучасник, професор права А. Яковлів писав, що "необхідно з подивом зазначити і належно оцінити твердість і відданість Петлюри інтересам держави серед хаосу думок, порад, фантастичних проектів реконструкції влади, взаємних обвинувачень, боягузтва, зрад і т. д."15. Зважмо, що йдеться про поведінку особи на тлі і в умовах війни.
Саме цей період його діяльності підданий тавруванням ярликами узурпатора державної влади, диктатора тощо. Тому слід наголосити, що його влада не була узурпована чи захоплена насильницьким способом від когось іншого, а перейнята легітимним демократичним шляхом. Легальний титул верховної влади був покладений на Директорію Трудовим Конгресом, який виражав волю народу. Петлюра волів дотримуватися засад Трудового Конгресу, зберегти наступність ідей Конгресу і легітимності влади, ним започаткованої.
Він послідовно відстоював закріплення демократичного ладу. На підтвердження доречно навести його слова: "Я демократ... Нас рятував і врятує від загину український нарід. Перед нами великі завдання державного й суспільного будівництва демократизму. І кожен повинен віддати волю, душу, руки на службу цьому ділу"16. Пізніше, в одному із своїх листів він писав, що "вся наша праця мусить мати своєю метою довести європейським чинникам дозрілість нашого суспільства та народних мас до самостійного державного існування на засадах європейської демократії"17.
Найбільше своїх сил і енергії С. Петлюра віддавав армії, яка відіграла визначальну роль у боротьбі за державність. Безперервні бойові дії на всіх фронтах упродовж 1919 р. примушували главу держави і Головного Отамана військ УНР зосереджувати найбільше уваги вирішенню проблем оборони, розбудови армії, організації збройної боротьби.
Генерал-хорунжий В. Сальський справедливо зазначав, що "Петлюра був одним з джерел моральної сили, завдячуючи котрій наша Армія була в стані вдержатись в остільки тяжких, прикладу яких не знаходимо в історії, умовинах. Все це тому, що Петлюра знав велику таємницю влади над людьми, таємницю володіння масами. Про нього можна сказати, що душу і серце Армії тримав у своїй руці, як рівно ж сам він був і душею і серцем своєї армії... Бувало не раз, що опрацьована під його впливом якась операційна думка, здавалася не до виконання, але тверда і незламна віра вождя в остаточний її успіх, якась стихійна впертість, стремління боротись і боротись, - підсичували слабнущу енергію командирів і допроводжували до пожаданих наслідків"18.
Генерал-хорунжий М. Капустянський висловлював думку, що "нікого за цей час могутнішого не виявилося йому на заміну, бо такого й не було... Петлюра - людина нестримної енергії, ентузіаст, вірить, хоч деколи тільки інтуїтивно, й вливає свою віру в інших. Це головна його позитивна риса, яко вождя"19.
Є багато свідчень про виняткову хоробрість Петлюри. Так, генерал-полковник О. Удовиченко згадував, що "Петлюра не лякався смерті... рвався до передової лінії фронту: від цього кроку його завжди треба було стримувати. У першу чергу Головний Отаман відвідував козаків, що були у бойовій лінії"20.
Проте боротьба, яка велася одночасно на трьох фронтах, без жодної зовнішньої підтримки, не могла увінчатися успіхом. Про це висловлювався сам С. Петлюра у листі від 29 січня 1920 р. до голови дипломатичної місії УНР в Італії Д. Антоновича: "Ми потерпіли велику невдачу не тільки через зраду галичан, не тільки