Реферат - Cимон Петлюра та його діяльність
23

Державний Центр УНР в екзилі, який став "державно-політичним центром, оборонцем і речником українського народу в його боротьбі за самостійну і незалежну Українську Державу"25. Він включав еміграційний уряд УНР з відповідними міністерствами та відомствами, в тому числі - військовим, внутрішніх та зовнішніх справ. Його очолював С. Петлюра, залишаючись Головою Директорії і Головним Отаманом військ УНР.
Біля Державного Центру УНР почали гуртуватися найактивніші, найсвідоміші сили української еміграції. Завдяки С. Петлюрі центр ні на мить не припиняв свого існування, залишаючись на той час чи не єдиним символом і легітимним представником української державності. Національно-визвольна боротьба продовжувалась.
Надихала цю боротьбу державницька позиція С. Петлюри, що залишалася непохитною - Україна має бути суверенною соборною державою. Поєднуючи політичну діяльність з публіцистикою, він залишався на чолі визвольного руху. Його погляди на тодішню ситуацію, бачення перспективи України мали визначальний вплив на процеси в тогочасних політичних колах. Авторитет і вплив Петлюри залишалися високими. На відміну від інших політичних діячів, які або відійшли від політичної діяльності, або стали на шлях співпраці з більшовицьким режимом, він продовжував боротьбу.
Заходами С. Петлюри та уряду УНР був створений Партизансько-Повстанський Штаб при Головній Команді Військ УНР, покликаний надати організаційно-оперативну і кадрову допомогу народному рухові опору більшовицькій владі. У 1921 р. за складних і несприятливих обставин було здійснено Другий Зимовий похід на Україну, що мав на меті підняти загальноукраїнське збройне повстання. Однак через цілу низки причин похід закінчився трагічно і не приніс очікуваних результатів.
Петлюра перебував на напівлегальному становищі, під чужим ім'ям спочатку у Тарнові, де протягом 1920-1922 рр. працював Уряд УНР і представницький орган - Рада Республіки, а у листопаді 1921 р. - переїхав до Варшави. Проте невдовзі, з огляду на більшовицькі вимоги до Польщі заборонити діяльність уряду УНР на її території і видати Петлюру, подальше його перебування там стало небезпечним. Тому 31 грудня 1923 р. він змушений був покинути Польщу. Однак через труднощі влаштування переїзду, лише 16 жовтня 1924 р., отримавши дозвіл на в'їзд до Франції, йому вдалося прибути до Парижа.
Невдовзі Петлюра зумів стати визнаним лідером паризького українського центру, зібравши навколо себе відданих людей. Він виношує ідею створення координуючого органу - загальноеміграційного Українського Громадського центру, веде роботу щодо створення тижневика "Тризуб", перше число якого вийшло 15 жовтня 1925 р. У передовій статті С. Петлюра декларував: "Ми свідомо виступаємо під знаком Тризуба, як символа української державності... В українську державність ми віруємо, українську державність ми ісповідуємо, - в її неминучості ми переконані. Для нас вона є до певної міри живою реальністю, бо ідею її ми носимо в серці, бо її духом, потребами овіяне все життя... Наша ідеологічна праця полягатиме в розгорненню й обгрунтуванню ідеї української державності"26.
На сторінках "Тризуба" Петлюра багато уваги приділяв справам еміграції, її консолідації, "лікуванню" від фракційності. Він дав теоретичне обгрунтування визвольної боротьби, першим проаналізував соціальні та національні причини збройної поразки, довів повну утопічність поглядів своїх опонентів щодо можливого реально рівноправного існування української нації у складі федерації, що підтвердилось історичним досвідом перебування України у складі Радянського Союзу.
Петлюра ні на день не випускав керування діяльністю екзильного уряду УНР, мав широку інформацію про всі події, активно втручався в них. За участю Петлюри та Ю. Пілсудського, у січні 1926 р. була створена організація "Прометей", в основу діяльності якої була покладена ідея об'єднання всіх поневолених більшовиками народів для боротьби з радянською Росією.
У складних еміграційних умовах дезорієнтації, деморалізації, групівщини, ідеологічного протистояння Петлюра виявив політичну далекоглядність, ясність мети і конкретність завдань, які відповідали потребам часу.
Більшовики побачили небезпеку в самому існуванні Петлюри. Радянське керівництво закономірно сприймало С. Петлюру як свого першочергового ворога. Особливо їх непокоїла активність українського центру в Парижі, який дедалі більше консолідував еміграційні державницькі сили навколо журналу "Тризуб".
Більшовики не могли допустити, щоб навіть з чужини лунало слово провідника до свого народу. 25 травня 1926 р., о 14.12, на розі вулиці Расіна і бульвару Сен Мішель, у Латинському кварталі Парижа, перед виставкою книг магазину-книгарні Жільбер більшовицький агент Самуїл Шварцбард сімома револьверними пострілами, обірвав життя Симона Петлюри, якому йшов 47-й рік.
Мета вбивства Петлюри була двовекторною: знищити небезпечного ворога і викликати антиукраїнські настрої серед єврейства.
З нинішньої історичної перспективи, можна з певністю стверджувати, що вбивство С. Петлюри було організоване і здійснене більшовицькою агентурою, пов'язавши його з відповідальністю за єврейські погроми в Україні під час національно-визвольних змагань. І саме вбивство, а згодом і паризький судовий процес було вдало використано для дискредитації українського національного руху загалом на багато десятиліть уперед.
Відомий історик, академік А. Жуковський так оцінив діяльність Петлюри: "Сьогодні, з перспективи майже трьох чвертей століття бачимо, якими малими, неправдивими і облудними були оцінки, програми і директиви колись визначних державних діячів! Лише шлях Петлюри був виправданий. За ним пішла більшість сучасників, а згодом - пізніші генерації. На нього взорувалися українські дисиденти, промоутори Руху Опору. Його перебрали творці відновленої незалежности України. План Петлюри починає знаходити свою реалізацію і в добрих починах сучасної української державности"27.
Здійснилася мрія С. Петлюри в українську державність, в яку він безмежно вірив і висловлював цю віру такими словами: "Ти переможеш, Великий

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8