Ось які думки про все це висловлювали у своїх працях молоді вчені та аспіранти: «Для вивчення спроб розв'язання чорноморської проблеми вагомою є Гадяцька угода. Вона була укладена 16 вересня 1658 року в Гадячі між Україною, Польщею та Литвою про унію цих держав. Внутрішньополітичне тло для України становили приборкання І.Виговським бунту кошового отамана Я.Барабаша та полтавського полковника М.Пушкаря, якого підтримував московський уряд і хотів бачити на гетьманстві.»[ 6 ]

Головна консолідуюча ідея тодішнього українства - соборність, була можлива за умови інкорпорації Запорозької Січі. Спроби залучитись підтримкою січовиків І.Виговським відбились в Гадяцькій угоді. Вона декларувала вагомість інтересів запорізьких козаків. Так, їх звільняли від сплати податків. Щодо зовнішньої політики України, Гадяцька угода не дозволяла гетьманові приймати іноземні посольства, а при появі таких мусив би відправляти їх до короля. При цьому “Березневі статті” Б.Хмельницького забороняли зносини лише з польським королем та турецьким султаном. Гадяцький договір обмежував самостійність України навіть порівняно з Переяславським, але такого обмеження не було в першому варіанті угоди.

Гадяцька угода спровокувала Московію до відкритого воєнного втручання в Україну: «спільне україно - польсько - татарське військо, до якого входили й найманці волохи, серби, дало відсіч агресорам і так вдало, у Конотопській битві 8 липня 1659 року було вщент розбите московське військо на чолі з князем Трубецьким.[ 4 ] Але цей успіх не зміцнив І.Виговського на гетьманстві.»

Розуміючи, що зіткнення з Москвою неминуче, гетьман почав переговори з Польщею про укладання союзного договору. 6 вересня 1658 р. у м. Гадячі було підписано трактат, згідно з яким Польща, Україна і Литва мали утворити федерацію рівноправних держав. Велике Князівство Руське повинне було мати свій вищий судовий орган із діловодством українською мовою, власні фінанси, монету, українське військо в 30 тисяч козаків, католицька і православна церква повинні бути рівноправні: «Головна консолідуюча ідея тодішнього українства - соборність, була можлива за умови інкорпорації Запорозької Січі. Спроби залучитись підтримкою січовиків І.Виговським відбились в Гадяцькій угоді. Вона декларувала вагомість інтересів запорізьких козаків. Так, їх звільняли від сплати податків.»[ 6 ] Планувалось заснувати 2 університети, колегії, школи, друкарні, була гарантована свобода друку, слова. «Гадяцький договір обмежував самостійність України навіть порівняно з Переяславським, але такого обмеження не було в першому варіанті угоди.»[ 6 ]

Отже, Гадяцький договір, по-перше, зводив нанівець державний суверенітет козацької України й істотно змінював її політичний лад, адміністративно - територіальний устрій та судову систему; по-друге, засвідчував відмову від реалізації ідеї соборності України та її незалежності; по-третє, ліквідовував витворену в ході революції модель соціально - економічних відносин і відновлював стару, що неминуче повинно було викликати спалах соціальної боротьби. Внаслідок цього договір виявився великим кроком назад у порівнянні з Переяславсько - Московським договором 1654р. й засвідчив відхід значної частини еліти від української державної ідеї.

Вирядивши посольство до короля, Виговський вирушив проти московського війська. Так розпочалася українсько - російська війна. Її події розвивались для гетьмана не зовсім успішно, і він змушений був припинити похід, повернутися до Чигирина і вступити в переговори з московською стороною. Виговський на початку 1659 р. знову з'являється на Лівобережжі. Рухався через Миргород, Гадяч та Зіньків, який взяв в облогу. Під час походу гетьманське військо вдавалося до жорстоких репресій проти мирного населення, поводило себе як на завойованій ворожій землі.

Вкрай непокоїли Виговського відносини з польським урядом, який прагнув вилучити з Гадяцького договору статті, що передбачали державну автономію України. Гетьман чудово розумів, що політика поступок криє у собі велику загрозу для його влади. Для обговорення цих питань, ймовірно, в в середині березня Виговський скликає старшинську раду, яка розробила «нові пункти» договору. Водночас, підозрюючи польський уряд у нещирості до України, гетьман відправляє посольство до Стамбула домагатися турецької протекції.

Сумніви Виговського були не безпідставними. Правлячі кола Польщі, засліплені імперськими амбіціями, не лише відхилили «нові пункти», а й вилучили з тексту укладеного договору найважливіші для України статті. 22 травня сейм ратифікував Гадяцький тракт у найневигіднішому для козацької України варіанті.

Внаслідок залишення гетьманським військом Лівобережжя на початку квітня 1659 р. сюди вторгається російська армія князя Олексія Трубецького, на бік якої переходять опозиційні сили: «Рано на весні 1659р. майже 150-тис. військо московське під командуванням князів Трубецького, Ромадановського та Пожарського вирушило в Україну. Почався наступ на Конотоп, де стояла сильна українська залога під командуванням Григорія Гуляницького. Козаки хоробро оборонялися 70 днів. Виговський зі своїм військом та допоміжними силами німців, поляків, татар прийшов їм на допомогу і в завзятому бою розбив московські сили.»[c.102,5]

Бій під Конотопом Грушевський назвав небувалим погромом: «Знищене ціле військо московське, двое московських воєвод попали в неволю. Трубецькой покинув Конотоп і подався скорше з України.»[там же, 5]

Кінець гетьманування Виговського і його смерть. Здавалося, блискуча перемога зміцнить становище гетьмана, але цього не сталося. Більшість старшин, невдоволена відмовою Польщі