Початок форми
Іван Виговський та його державотворча програма
Біографія. Смерть Хмельницького. Прихід до влади І. Виговського. Гадяцький договір і початок збройного конфлікту. Кінець гетьманування Виговського і його смерть. Виговський започаткував трагічну галерею гетьманів другої половини XVII – XVIII ст.
ВСТУП
В історії України, як і в історії всіх держав були складні й трагічні періоди. Найжахливіше явище в житті країни - це громадянська війна, коли не лише розшматовано її землі, а й близькі родичі опиняються у ворогуючих та воюючих між собою таборах. Діяльність гетьмана Івана Виговського прийшлася саме на такий важкий час в історії України. Історіографія, де висвітлюється період його гетьманства широка і суперечлива, однак значення чорноморської проблеми у зовнішній й внутрішній політиці, як І.Виговського, так і інших сучасних йому козацько-старшинських груп і “партій” не відображено. Сукупність джерел, які слід використати у студіюванні й які становлять складову інтегрального поняття джерельна база дослідження, дозволяють дослідити і цю “білу пляму” вітчизняної історії.
Тому метою цієї роботи є показати ту величезну вагу, яку мала Чорноморська проблема для державотворення України того хронологічно коротенького, але принципового відрізку часу, на який припало гетьманство І.Виговського.
Зі смертью Б.Хмельницького скінчилась ціла епоха в житті нашої держави, та й не лише її, а багатьох сусідніх і віддалених країн. Головна причиною цього було те, що для епохи середини XVII ст. характерно будь-які досягнення чи домовленості пов'язувати передусім з певною особою. Авторитет Б.Хмельницького був настільки великий, що його смерть не могла, попри дії всіх об'єктивних законів не відбитись на всьому майбутті України.
Можна дискутувати про ймовірний збіг обставин, міжнародну ситуацію, непослідовність політики, але лишається упертий факт, що зі смертю Б.Хмельницького настає початок періоду великого лиха.
Біографія. На арені політичного життя Української держави другої половини XVII ст.. досить помітною є постать Івана Виговського. Не можна сказати, що їй не пощастило в історичній науці. Висвітленню діяльності цього непересічного діяча присвячено чимало наукових і публіцистичних праць. І все ж доводиться константувати, що й на сьогодні поза увагою вчених залишилася вкрай складна проблема еволюції політичних поглядів цього безперечно талановитого, але несподіваного і суперечливого, амбітного й водночас позбавленого сильної волі державного діяча. Зосередження ж уваги на окремих, нехай і важливих, аспектах діяльності Виговського не давало можливості відтворити цільність його образу й привело до найширшого діапазону оцінок: від «зрадника українського народу» до національного героя.
Свідчень про життя та діяльність І. Виговського до початку Національної революції збереглося небагато. Встановлено, що він походив із старовинного роду дрібної української православної шляхти (відгалуження Лучичів), котрий осів у селі Вигові Овруцького повіту Київського воєводства. Його батько Остап герба «Абданк» служив у Київського метрополита Петра Могили, обіймав посаду намісника київського замку, вступив до Київського братства. Згодом придбав містечко Гоголів на Полтавщині, де й міг у першому десятиріччі XVII ст.. народитися син Іван - майбутній гетьман України. Матір'ю його була Олена Ласко - шляхтянка герба «Леліва». Разом з Іваном в сім'ї зростали брати Данило, Костянтин, Федір та сестра (Тетяна?), котра згодом вийшла заміж за Павла Івановича Тетерю - Моржковського. Мав він також двоюрідних братів Івана та Юрія, дядька Василя, племінника Іллю.
Іван здобув, як на той час, добру освіту (можливо, закінчив Києво - Братський колегіум), вільно володів окрім рідної польською та латинською мовами. Це дало змогу молодому шляхтичу в 30-х роках обіймати посади у київському та луцькому гродських судах, намісника луцького старости. Був членом Луцького братства, брав участь у роботі Луцького сеймику шляхти у 1637 році. Пішовши на військову службу, в кінці 30-х років дослужився до посади писаря при комісарові Речі Посполитої над Військом Запорозьким. В другій половині 40-х років служив ротмістром під проводом полковника Єжі Голуба. Тоді ж нав'язав приятельські стосунки з чигиринським сотником Богданом Хмельницьким. Ймовірно, на початку 30-х років одружується з Яблонською герба «Ясенчик», від якої мав доньку Мар'яну. Вдруге побрався у 1656 році з Оленою Стеткевич із сім'ї православного шляхтича новогрудського каштеляна Богдана Стеткевича, котрий мав маєтки в Білорусі. Від цього шлюбу народився син Остап.
Коли на початку 1648 року спалахнула Національна революція, І. Виговський взяв участь у каральній експедиції під проводом Стефана Потоцького на Запоріжжя, яка була розгромлена в середині травня Б. Хмельницького на Жовтих Водах. Показав себе мужнім вояком, був поранений і потрапив у полон до татар. Його викупив з неволі за коня Б. Хмельницький, котрий і запропонував перейти на бік повстанців. Виговський погодився, однак є підстави для припущення, що на відміну від Станіслава Кричевського, який, наважившись на подібний крок, раз і назавжди зв'язав свою долю з долею України, він постійно сумнівався у правильності прийнятого рішення й продовжував вважати Річ Посполиту своєю вітчизною. Так, наприкінці липня 1649 р. під час розмови з шляхтичем Станіславом Яніцьким (котрий приїжджав на переговори з Б. Хмельницьким) почав скаржитися, що перебуває в Українській армії не з власного бажання, бо коли б її залишив, то гетьман наказав би стратити його батька, братів та інших родичів. Саме ця роздвоєність І. Виговського між Україною і Польщею, яку він почав долати на користь першої лише на початку 60-х р. обернулася для нього політичним крахом, так і особистою трагедією.
Б. Хмельницький розгледів у Виговському великий талант організатора державного механізму, тому призначив не на військову
