Новий король виявився поганим правителем. На середину ХVІІІ ст. протиріччя олігархічного устрою Речі Посполитої – вся влада шляхти і католицької церкви, „Liberum veto”, виборність короля досягли свого апогею. Велика країна, що розкинулась від берегів Балтики до кордонів Османської імперії перетворилася в „???”, „запасний магазин Європи” [98, с.124]. всередині незадовільне соціальне становище призводило до частих повстань селян [79, с.9].

Після смерті Августа ІІІ в 1763 р. знову виникла потреба переобрання короля. В черговий раз в цю справу втрутилася російська сторона. В межі Речі Посполитої було введено російські війська, які гарантували обрання королем поляка, мало виключити будь-який ризик, пов’язаний з обранням на прстол іноземця, що могло б призвести до втручання в боротьбу за польську спадщину іншої держави [107, с.192].

Колишній фаворит Катерини ІІ і новий король Речі Посполитої Станіслав Помятовський, як король взяв собі ім’я Станіслав Август. Він був добре освіченою і розумною людиною. Понятовський добре усвідомив, що з 60-х рр. ХVІІІ ст. перед польським суспільством постала реальна загроза втрати національної незалежності. Тому він підтримав ідею проведення заходів, спрямованих на зміцнення суспільно-політичного ладу Польщі. В 1764 р. було проведено ряд реформ, проти яких виступили консервативні сили всередині країни і зовнішні сили [79, с.9].

Проведення в життя реформ, насамперед не відповідало стратегії Прусії і Росії. Коли виявилось, що керівництво Речі Посполитої на чолі з королем не бажає зійти з цього шляху, Росія і Прусія стали підтримувати у мечі ті кола, які захищали недоторканість „Liberum veto” та інші шляхетські вольності. Як привід тиску на Станіслава Августа Катерина ІІ використала „дослідницьке” питання: стала вимагати зрівняння в правах всіх християн-некатоликів з католиками. Слід відмітити, що раніше російський уряд майже не використовував право захисту православної віри на території речі Посполитої, яке він одержав згідно умов російсько-польського договору 1686 р., для втручання у внутрішні вправи сусідньої країни. По-іншому на цю справу подивилася Катерина ІІ. Вона перша після Петра І зрозуміла, яким важливим засобом володії російська дипломатія. Значний вплив на усвідомлення нею цього здійснили Г.Комиський і Ф.Леонтович. Останній на 16 аркушах дав відповідь на запит: „Яка політична користь Росії від захисту православних Польщі”[118, с.10].

Небажання польської сторони поступитися в дискусійному питанні призвело до того, що російська сторона при підтримці своїх військ, що ввійшли до Речі Посполитої в 1767 р., сприяли утворенню православної конфедерації в Слуцьку і протестанської – в Торули. Водночас в Радоли була створена католицька конфедерація, яку також підтримувала Росія. В 1768 р. для врегулювання проблеми було скликано сейм, де буквально під дулами російських солдатів було прийнято рішення про зрівняння католиків і некатоликів і відновлено положення Генріхових аркушів 1573р. Це означало крах усіх реформ 60-их рр [49, с.172].

Безпардонний тиск російського посла на сейм, насильницькі дії російських військ, а також надання політичних прав дисидентів викликали обурення в країні. В лютому 1768р, в Барі була скликана конференція всіх патріотично настроєних шляхтичів і духовенства, що вороже ставилися до Росії. Конфедерати діяли проти короля і його оточення. В країні знову розгорнулася громадянська війна [49, с.173].

На українському Правобережжі в цей час розгорнувся селянсько-гайдамацький рух – Коліївщина. Він був спрямований проти польської шляхти і католицького духовенства. Польський уряд звернувся до Катерини ІІ з закликом якнайшвидше кинути свої війська на придушення повстання. Царський уряд боячись поширення цього руху на власну територію придушив це повтання [103, с.175].

В 1768 р. розпочалася чергова російсько-турецька війна. Скориставшись цим барські конфедерати посилили свою боротьбу. Їх підтримали Франція і Туреччина, досить лояльною стала Австрія. В цих умовах Росія змушена була погодитися на поділ Речі Посполитої, який запропонувала Пруссія. В серпні 1772 р. спільними силами Австрії, Прусії і Росії було завдано поразки Барській конфедерації [49, с.173]. 5 серпня 1722 р. в Петербурзі були підписані австрійсько-прусський, австрійський і пруссько-російський трактати, що закріпили поділ Речі Посполитої. Росія згідно І поділу Речі Посполитої одержала Інфлянти і західну частину Білорусії [79, с.12].

Слід сказати, що І-ий поділ Речі Посполитої був для Росії вимушеним, оскільки він дав „можливість вдало завершити російсько-турецьку війну [100, с.72]. В політичних колах Європи внаслідок І поділу були оцінені як значний політичний прорахунок Росії, який не змогли компенсувати навіть умови Кючук-Кайманджирського миру [99, с.124]. Адже позиції Росії в Польщі були значно послабленими.

Незважаючи на невдачі реформ і І поділ Речі Посполитої, Станіслав Август і його оточення не полишали ідеї проведення реформ. Було створено Едукаційну (освітню) Комісію, створено вищий виконавчий орган держави – Постійну Раду, збільшено чисельність армії до 30 тисяч чоловік, проведено фінансову реформу. Появилася група осіб які рішуче виступили за проведення реформ, на чолі з С.Сташіцом і Г.Коллонтаєм. В 1788 р. почав роботу сейм, який відомий під назвою як Чотирьохрічний. Цей сейм піддався на провокацію Прусії і прийняв декілька рішень спряованих проти Росії. В березні 1790 р. було укладено польсько-пруський оборонний трактат спрямований проти Петербурга. Прийнято рішення про збільшення армії до 10 тис.чол. Було проголошено недійсними російські гарантії 1768 і 1775 рр. [49, с.174].

З