Поступова військова, політична і економічна колонізація України, була звичним фактором імперської стратегії. Але імперія вела наступ і в культурній сфері, спрямований на ліквідацію національної ідентичності. В Україні проходив процес русифікації, який почав Петро І, а продовжила Катерина ІІ. Остання писала князю А.В’яземському: „мала Росія, Ліфляндія і Фінляндія є провінції, які керуються дарованими привілеями … ці провінції … потрібно … привести до того, щоб вони обрусіли” [14, с.258-259].

Важливу роль в культурній інтеграції України в імперію відігравала православна церква. І зловісну дезорієнтуючу роль у цьому плані зіграла концепція „єдиновірства”.ю яка заряджала різіні форми панславізму в цілому і російського шовінізму зокрема. Якщо раніше церква захищала від іноземного поневолення зі сторони католицької Польщі, то тепер вона увійшла в силове поле московської ??? церквою і поступово стала на службу самодержавства. Вони стали захищати завойовницьку політику Росії. Унітарність церкви була прирівняна до унітарності територіальної і лінгвістичної [75, ст.94].

Російський уряд різними способами обмежував незалежність української церкви. З 1721 р. Петро І дозволив київському митрополиту називатися лише архиєпископом. В 1747 р. йому знову повернули титул митрополита. З 1767 р. він став митрополитом київським і галицьким. Окрім того уряд скорочував кількість священнослужителів змушуючи до служди в армії [34, с.60-61]. Після провінційної реформи 1782 р. місцева церква втратила свої багатства і позбулася місцевих осоливостей [55, с.260].

Дещо інакшу політику проводила царська адміністрація на новоприєднаних, внаслідок поділу Речі Посполитої, українських і білоруських земель. На українському Правобережжі нова влада майже нічого не змінила. Польські пани і надалі владарювали тут. Подібні справи були і в Білорусії. Станові права переважно польської і полонізованої шляхти були збережені, селянство залишилося підневільним безправним станом [49, с.236]. Більшість міст згідно „Жалувальної грамоти” 1785 р. прирівняли до російських міст, ліквідовано феодальну анархію, яка розоряла країну [48, с.637]. Наприклад на рубежі ХVІІ-ХVІІІ ст. тривала „домашня війна” між Сапєгами і іншими магнатами [43, с.32]. Припинено релігійні переслідування католиків [48, с.623].

Після підписання договору про ІІІ поділ Речі Посполитої на території Західної Білорусії і Литви створили Литовське генерал-губернаторство. В грудні 1795 р. була утворена Слонімська губернія з 8 повітами. Браславський і Ошимлянський повіти ввійшли до складу Віленської губернії [43, с.38-39].

З цього часу етнографічна територія розселення білорусів стала ареною протистояння російського і польського впливів. Вплив імперської державності і офіційного православ’я на цих землях поєднувався з польською і католицькою орієнтацією значної частини суспільної еліти, а також з традиційним культурним впливом польського соціуму. Специфіка адаптації білоруських земель в складі Російської імперії визначалася перш за все тим, що їх політична еліта після Люблінської і Берестейської унії швидко консолідувалася з польським правлячим прошарком. Так Г.Потьомкін , що походив з смоленської православної шляхти вважав себе „польяком”. Саме він запропонував вжити заходи щодо приєднання земель.

Г.Потьомкін запропонував Катерині ІІ здійснити рішучі кроки для ліквідації уніатства на білоруських землях, що було основною перепоною для інтеграції новоприєднаних територій в імперський простір. Цей проект підтримав Безбородько. Його також непокоїла ситуація в господарстві, коли поміщики із Речі Посполитої, що зберегли свої землі після І поділу, переправляли свої доходи за кордон. Потьомкін вимагав вжити жорстоких заходів протит цього, але підтримки в імператриці не отримав [22, с.116-117]. Вона хотіла уникнути відкритої конфронтації з місцевими, пропольсько налаштованими, елементами. Катерина ІІ навпаки хотіла привернути на свою сторону все католицьке населення Білорусії.

Російська імператриця поставила перед собою і своїм урядом 2 завдання: 1) організувати управління католиками на своїй території; 2) обмежити вплив на ці землі папи. В січні 1782 р. була відкрита Білоруська (Могильовська) католицька єпархія. Білоруський єпископ С.Сестренцевич став архиєпископом і одержав широкі повноваження. Спочатку папа не підтримав цієї кандидатури, але під тиском російських дипломатів він погодився.

3 лютого 1784 р. Катерина ІІ надала Сестренцевичу право управляти місцевими католицькими монастирями, що раніше підпорядковувалися закордонним орденам. Це порушило католицькі канони і ставило монастир під контроль „російської” католицької церкви. Маніфестом 30 жовтня 1794 р. цариця надала право католикам на публічне віросповідання і законне володіння своїм майном. Католицькі священники не мали залежати від будь-якої закордонної духовної влади. Вони повинні були знати російську мову і складати присягу на вірність Росії, монахи повинні були чітко приписати до монастирів, малипрацювати і їм заборонялося просити милостиню [106, с.140].

У створенні власної католицької церкви Катерина ІІ вирішила використати єзуїтів, діяльність яких в Європі була заборонена. Вони навчали, що папство не є догмою латинської віри, що церква католицька, яка управляється єпископом є така ж як і та, що управляється папою [65, с.130]. Єзуїти допомагали утвердженню російської влади на цих землях.

26 лютого 1797 р. при Юстиц-колегії було створено департамент римо-католицьких справ. 3 листопада 1798 р. Сенат видав „Регламент для церков і монастирів римо-католицького сповідання в Росії”. Цей документ значно обмежив самостійність римо-католицького духовенства [106, с.141].

Отже, на протязі ХVІІІ ст. Російська імперія вела активну колонізаторську політику спрямовану на інтеграцію білоруських і українських земель в загальноімперський простір. Ця політика мала кращі результати в Україні (особливо Лівобережній). Це зумовлювалося тим, що ці землі значно довше знаходилися під владою Росії. Окрім того успіхом росіян сприяло те, що українці і росіяни були православними. В Білорусії ж значна частина була католиками, та й більшість її земель увійшли до складу Російської імперії в останній чверті