результатів, максимально заінтересованими в кінцевих результатах праці.
В Україні створене правове забезпечення для функціонування інших форм організації сільськогосподарського виробництва, в тому числі ферм, селянських господарств, самостійних кооперативів і особистих підсобних виробництв.
Будь-який суб'єкт підприємництва в сільському господарстві повинен мати право самостійно вибирати напрямок спеціалізації (з урахуванням умов даного господарства), визначати перспективу і економічно ефективну структуру посівних площ та виробництва в цілому, включаючи розвиток підсобних підприємств та обслуговуючих цехів. Потрібна також свобода вибору партнера, договірних взаємовідносин із суб'єктами ринку, форм організації та оплати праці.
Формування багатоукладної системи господарювання в аграрному секторі не слід здійснювати шляхом протиставлення різних форм власності, проводячи курс на одноукладність з безроздільним пануванням приватних форм привласнення. Суть багатоукладності полягає в тому, що всі елементи тісно пов'язані між собою, доповнюють один одного і сприяють розвитку кожного.
Перспективною є така структура організації аграрної сфери, яка не протиставляє, а навпаки, органічно поєднує різні уклади і форми господарювання. Оптимізація такої системи має здійснюватися поступово, у міру створення матеріально-технічної бази, виробничої та соціальної інфраструктури на селі. На кожному етапі мають бути свої критерії цієї оптимізації, слід вибирати надійний господарський механізм розв'язання суперечностей і узгодження економічних інтересів фермерських господарств, орендних колективів, кооперативів, переробних промислових підприємств.
Таким чином, Україна переходить до створення на основі реформованих сільськогосподарських підприємств нових організаційно-правових форм господарювання на засадах приватної власності на земельні паї. Ідеться про створення нових за своїм змістом колективних і приватних господарств.
Аграрна реформа передбачає реформу ціноутворення, оподаткування, рентних платежів, тобто всієї сукупності відносин власності в усіх сферах суспільного відтворення.
Формування агропромислового комплексу. Важливим напрямом аграрної реформи є створення ефективного агропромислового комплексу (АПК).
Агропромисловий комплекс – це сукупність галузей господарства, зайнятих виробництвом, переробкою, зберіганням та доведенням до споживача сільськогосподарської продукції.
До складу АПК входять такі основні сфери:
виробництво засобів виробництва для сільського господарства та його виробничого обслуговування;
власне сільське господарство;
зберігання, заготівля, переробка, транспортування сільськогосподарської продукції.
В умовах переходу до ринкових відносин важливим і необхідним є державне регулювання. Щодо сільського господарства, то воно повинно охоплювати:
постійне спостереження за рухом ринкових цін на продукцію АПК, за дохідністю галузей і формуванням витрат виробництва;
відпрацювання механізму підтримання доходів сільськогосподарських товаровиробників шляхом регулювання мінімальних цін, фінансування і кредитування;
погодження цінової і фінансово-кредитної політики на продовольчому та ресурсному ринках з іншими країнами;
сприяння розвитку міжнародних зв'язків, насамперед у галузі техніки й технології виробництва та переробки сільськогосподарської продукції, організації агропромислових формувань;
максимально можливе стимулювання з боку держави збільшення виробництва та підвищення якості продукції харчування і сировини з урахуванням досвіду інших країн та цін на світовому ринку.
4. Державна підтримка аграрної сфери та аграрних перетворень
Важливе значення в Україні приділяється державній підтримці реформування аграрного сектору. У цій важливій роботі держава надає пріоритетного значення розвитку сільського господарства.
У питаннях реформування АПК найгострішою є проблема прискорення земельної реформи. Основний принцип реформування земельних відносин: земля повинна належати тим, хто її обробляє, мати власника і господаря.
Вирішення зазначеного комплексу завдань визначає зміст реформи аграрних відносин, яка здійснюється в Україні. Ключовими напрямами реформ є:
Реальне (а не формальне) реформування колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) на засадах приватної власності (гарантування свободи вибору організаційних форм приватного господарювання).
Перехід на земельно-орепдпі відносини між власниками землі (земельних паїв) та суб'єктами господарювання (обов'язкова платність за використання землі між суб'єктами земельних відносин, спрощена процедура індивідуальної та групової передачі селянами земельних паїв і майна в оренду приватним формуванням).
Розвиток особистих підсобних господарств і перетворення найбільших з них у товарні господарства селян – міні-фермерські господарства (безперешкодне вилучення селянами їх земельних паїв; виділення селянам в натурі майна в рахунок погашення майнового паю, заборгованості із заробітної плати; прискорення організації сільськогосподарських сервісних кооперативів).
Усебічний розвиток інфраструктури ринку сільгосппродукції, забезпечення його прозорості, паритетності, створення рівних умов для конкуренції всіх учасників аграрного ринку (стимулювання створення селянських (фермерських) кооперативів та приватних підприємств у сфері агросервісу, переробки і збуту продукції; забезпечення закупівлі для державних потреб ресурсів і продукції; надання державної підтримки за програмами розвитку аграрного сектору (племінна справа, селекція тощо); запровадження ефективних механізмів регулювання експортно-імпортних операцій).
Удосконалення економічних і фінансово-кредитних відносин на селі (запровадження іпотечного кредитування під заставу землі; створення механізму фінансових гарантій повернення кредитів сільгосптоваровиробниками через спеціалізовані структури; забезпечення адресності підтримки окремих диверсифікованих галузей виробництва; запровадження механізмів відповідальності власників та керівників підприємств і господарств за своєчасну виплату заробітної плати та дивідендів, а також за розрахунки з державою).
Удосконалення управління агропромисловим комплексом та регулювання економічних відносин на ринкових засадах (розмежувати функції державного управління (форми власності і господарювання, земельні, майнові та трудові відносини, структуру управління, розвиток інфраструктури аграрного сектору тощо) та функції господарського управління (ресурсне забезпечення, організація виробництва, збут продукції, фінансово-кредитне забезпечення тощо); реорганізувати на місцевому рівні управління сільського господарства в підрозділи (агентства) з реформування та сприяння розвитку агропромислового комплексу).
Суттєве вдосконалення правового забезпечення проведення аграрної реформи.