Також розрізняють прямі та непрямі інвестиції: Прямі інвестиції - це форма вкладень, яка дає інвестору безпосереднє право власності на цінні папери та майно. Також прямими інвестиціями, називають, вкладення капіталу, при якому інвестор навпростець придбав правлення активами у вигляді фондових або майнових цінностей.

Непрямі інвестиції це вкладення ресурсів до портфеля, інакше кажучи, набір цінних паперів або майнових цінностей. Наприклад, інвестор може придбати акцію взаємного фонду, який представляє собою диверсифікований набір цінних паперів, що випускаються іншими фірмами. Зробивши цю покупку, інвестор не буде мати право управління активами окремо взятої компанії, але буде мати долю у портфелі.

Як правило, інвестиції пов’язані або з інтересами кредитора, або участі в капіталі в якості власника. Боргові цінні папери, як вкладення в нематеріальний актив, представляють собою ресурси, виданні в борг з обміном на право отримання прибутку у вигляді відсотків, та зобов’язань боржника повернути суму вчасно. Звичайно, інвестор придбає право участі в капіталі компанії, купуючи цінні папери, знайомі нам під загальною назвою – акції. Опціони не відносяться ні до боргових інструментів, ні до дольових. Опціони - це цінні папери, які дають інвесторам право придбати інший цінний папір або актив, по заздалегідь встановленій вартості по закінченні оговореного строку.

Інвестиції розрізняються також за ступенями ризику. Так, ми знаємо високо-ризикові та малоризикові інвестиції. Інвестиції з низьким рівнем ризику – це вкладення, які вважаються безпечним засобом для отримання прибутку. Інвестиції з високим рівнем ризику – це вкладення, які вважаються спекулятивними з точки зору гарантії отримання прибутку. Спекуляція – це операція придбання та продажу фінансових інструментів, вартість та прибутковість яких, у майбутньому, будуть невизначеними величинами.

З точки зору терміну дії інвестиції поділяються на довго- та короткострокові. Строк дії короткострокових інвестицій зазвичай становить один рік; довгострокові інвестиції розраховані на строк більше року або, як, наприклад, звичайні акції, зовсім не обмежуються строком. Прикладом короткострокового вкладення є депозитний сертифікат зі строком шість місяців, а облігації зі строком погашення 20 років – інструмент довгострокового вкладення.

В цілому інвестиційний процес – це механізм, що об'єднує попит та пропозицію, тобто тих, хто пропонує гроші, і тих, хто пред’являє попит на інвестицію. Звичайно, обидві сторони зустрічаються в фінансових інститутах або на фінансовому ринку. Іноді, при угоді з майновими цінностями, продавці та покупці вступають в угоду на пряму. Фінансові інститути – це такі організації, які приймають вкладення та дають залученні гроші в борг або інвестують в інших формах. Фінансові ринки – це механізм, який служить для укладання угод зводить разом тих, хто має гроші, з тими, хто їх шукає. Ринкова ціна – це ціна, яка зрівнює інтереси продавців та покупців. Ринок капіталів – це довгострокових фінансовий ринок, на якому переважають різні форми угод з цінними паперами. Грошовий ринок – це сегмент фінансового ринку, де ресурси купують та продають на короткий строк.

Головні учасники інвестиційного процесу – це держава, компанії та фізичні особи, при чому, кожний з них може брати участь в інвестиційному процесі як на стороні попиту, так і на стороні пропозиції.

В цілому держава – це чистий споживач грошових ресурсів, це означає, що держава більше використовує ресурси, ніж дає. Подібно державі, компанії, в цілому, являються чистими покупцями грошових ресурсів. Фізичні особи – це чисті постачальники грошей, інакше кажучи, вони дають інвестиційному процесу більше, ніж беруть. Оскільки, держава та компанії є чистими покупцями грошових ресурсів, роль індивідуальних інвесторів у наданні грошей для фінансування економічного росту та розвитку, дуже велика та значна.

Ми знаємо, що є два типи інвесторів: інституціональні та індивідуальні. Інституціональні – це спеціалісти, робота яких полягає в управлінні чужими грошима. В свою чергу, індивідуальні – це інвестори, які розпоряджаються своїми власними ресурсами.

Інвестування – це процес розміщення грошей в тих чи інших фінансових інструментах з розрахунком на підвищення їх вартості, або отримання позитивної величини прибутку.

1.2. Методи залучення інвестицій в економіку України

Питання залучення інвестицій стало останнім часом найбільш актуальним для економіки України. Держава не в змозі забезпечити зараз надходження обсягу коштів, необхідного для зростання валового внутрішнього продукту. Інвестиційний потенціал вітчизняного приватного сектору ще дуже низький для здійснення великих інвестиційних проектів. Це стосується як українських банків, так і інших фінансових організацій. На сьогодні, більшість з них згодна фінансувати короткострокові проекти, вартість яких відносно низька. Реально ж, більшість українських підприємств потребують докорінної реконструкції та переобладнання. Вартість таких інвестиційних проектів сягатиме десятків і сотень мільйонів доларів.

Багато наших керівників кажуть, що розвиток їх підприємств стримує лише нестача обігових коштів. Проте, потрібно розуміти, що така нестача, в більшості випадків, є результатом погано організованого виробничого процесу та недосконалої системи реалізації. Це не свідчить про нездатність директорського корпусу управляти власним виробництвом. Мистецтво керівництва в ринкових умовах не може виникати само по собі. Потрібний досить довгий період навчання, отримання ноу-хау управлінської діяльності. Такі знання можна отримати співпрацюючи з установами, які мають багатий досвід роботи на ринку.

Інвестиційний процес залежить від стабільності в багатьох вимірах: стабільності політичної, стабільності законодавства, стабільності економічної, стабільності інвестиційної політики держави.

Процес політичної трансформації суспільства знайшов свій логічний