Таким чином, ринкова структура на початковому етапі відтворювального циклу технології характеризується, з одного боку, великою кількістю дрібних інноваційних фірм і індивідуальних винахідників, що генерують нові технічні ідеї і прагнуть продати свої науково-технічні результати. З другого боку знаходиться велика кількість крупних промислових компаній, готових придбати найбільш перспективні з них для застосування у власному виробництві шляхом скупки патентів і ліцензій, контрактації мілких фірм на умовах субпідряду, найму володіючого технологією спеціаліста або придбання підприємства, де вона успішно використовується.

Значну роль у здійсненні зв’язку між різними учасниками процесу відтворення технології відіграють посередницькі фірми. Вони є необхідним атрибутом розвинутих ринків технології. Їх значення полягає в тому, що вони:

-обслуговують науково-технічний обмін;

-сприяють підвищенню швидкості поширення нововведень в економіці;

-сприяють збільшенню віддачі від капіталовкладень в НДДКР.

Крім посередницьких фірм елементом інфраструктури, що сприяє поширенню нових технологій, є розширення практики проведення різних виставок, ярмарок, на яких винахідники і мілкий інноваційний бізнес можуть продемонструвати свої досягнення в різних галузях знань.

2.2.Венчурний бізнес.

Трансформація науково-технічного досягнення від первинної ідеї до впровадження у масове виробництво технології здійснюється, як правило, венчурним бізнесом,

Венчурні інвестиції небезпечніші вкладень в уже існуюче і зростаюче підприємство, так як вони пов’язані із наступними основними ризиками:

-високий ступінь технічної невизначеності у створенні продукту;

-технологічно досконалий продукт може не відповідати ринковому попиту;

-управлінська команда може не мати кваліфікації або досвіду.

Ці додаткові ризики виправдовуються тим, що реалізація науково-технічного проекту, що є об’єктом вкладень, спочатку оцінюються як високорентабельні.

Сутність венчурного бізнесу як високо ризикованої і потенційно високоприбуткової діяльності визначає наступні особливості його функціонування:

-об’єктом капіталовкладень є ризикові проекти;

-здійснюється портфельне управління капіталом;

-значна частка вкладень здійснюється в уставний капітал інноваційних фірм;

-венчурний капіталіст приймає активну участь в управлінні проектом або принаймні забезпечує собі надійний контроль;

-реалізується гнучкий механізм узгодження інтересів інвесторів і менеджерів залежно від етапу розвитку проекту;

-первісно визначається спосіб виходу із бізнесу венчурного капіталіста у фазі зрілості проекту.

Основні етапи венчурного бізнесу:

1)старт (від організації підприємства до випуску експериментальної партії продукції: НДДКР, капітальні вкладення, експериментальне виробництво);

2)виведення продукції на ринок (збільшення оборотного капіталу);

3)завоювання ринку (організація масового виробництва, різке зростання обороту).

Венчурний бізнес потребує особливого кола потенційних інвесторів. Основними джерелами венчурного капіталу є:

-приватні інвестори;

-малі інвестиційні компанії;

-крупні корпорації;

-трастові фонди;

-спеціальні державні фонди і програми.

2.3.Передача технологій.

Форми технологічного трансферту.

М/Н передача технологій (international technology transfer) - це сукупність економічних відносин між фірмами різних країн в області використання зарубіжних науково-технічних досягнень. М/н документи трактують поняття “технологія” досить широко; відповідно неокласичної теорії, воно включає в себе:

-власне технологію (disembodied / dissembled technology), яку розуміють як набір конструктивних рішень, методів і процесів;

-матеріалізовану технологію (embodied technology), тобто технологію, втілену в машинах, обладнанні і т.п.

Власне предметом трансферту можуть виступати обидва типи об’єктів - як спільно, так і окремо.

Форми трансферту технологій на світовому ринку:

-передача, продаж або надання по ліцензії всіх форм промислової власності (за виключенням товарних і фірмових знаків);

-надання know-how і технологічного досвіду;

-торгівля високотехнологічною продукцією;

-надання технологічного знання, необхідного для придбання, монтажу і використання машин і обладнання, напівфабрикатів і матеріалів, отриманих за рахунок закупки, оренди, лізингу або якимось іншим шляхом;

-промислове і технічне співробітництво в частині, що стосується технічного змісту машин, обладнання, напівфабрикатів, матеріалів;

-надання консалтингових послуг і інжиніринг;

-передача технології в рамках науково-технічної виробничої кооперації;

-передача технології в рамках інвестиційного співробітництва.

М/н передача технології може здійснюватись як по міжфірмовим каналам незалежними іноземними фірмами, так і по внутрішнім каналам МНК у випадку впровадження в будь-якому країновому відділенні науково-технічного досягнення, розробленого організаційною одиницею МНК в іншій країні.

Структура процесу передачі технології.

Процес передачі технології тісно пов’язаний з теорією життєвого циклу технології, яку розробили Д.Форд і К.Райан. Вони поділили життєвий цикл технології на 5 етапів:

1)дослідження і розробка: передача технології не відбувається, так як є лише оцінки потенційної цінності технології, але не ясні сфери її застосування і затрати на розробку;

2)утилізація: з’являється новий товар, виробництво якого здійснюється лише в країні-розробнику. Володіння технологією є монопольним, конкуренція відсутня. Передача технології здійснюється у формі експорту товарів;

3)технологічне зростання: технологія починає передаватись в інші розвинуті країни, але ще не повністю освоєна. Оскільки на даному етапі поступово збільшується обсяг передачі технології, актуальним стає питання про вартість переданої технології;

4)технологічна зрілість: виникає взаємний обмін технологічними новинками між розвинутими країнами, поступово нова технологія удосконалюється і стандартизується, передача її в країни, що розвиваються йде активно. Вона отримує загальне поширення, цінність її падає, у розвинутій країні зупиняється виробництво, із-за зростаючої конкуренції з боку країн, що розвиваються експорт товару змінюється його імпортом, виникає передача технології із країни, що розвивається у слаборозвинуту країну;

5)технологічний занепад: інвестиції в технологічні розробки не здійснюються, передача технології обмежується країнами, що розвиваються.

Процес передачі технології включає 4 етапи:

1.Визначення потреби. Включає вивчення економічної необхідності заміни існуючої технології, вимог ринкового попиту, факторів конкуренції, порівняння застосовуваної і потенційно залученої технологій (по випуску продукції; по доступності використання ресурсів (людських, кваліфікаційних, матеріальних, фінансових і т.п.), по доступності супутніх технологій (як у країні, так і за кордоном)).

2.Оцінка технології. Пов’язана з визначенням всіх існуючих або розроблюваних технологій, які можуть задовольнити потребу. Включає оцінку доступності, придатності, продуктивності альтернативних технологій, можливість їх адаптації до країнових умов. Також розглядаються тенденції і технологічного розвитку, і перспективи появи ще більш досконалих технологій.

3.Планування передачі технології. Входить фінансове, маркетингове планування; планування трансферту - як фізичного (