2.1. ПОДАТОК – ОСНОВНА КАТЕГОРІЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ
Економічні категорії – це теоретичне відображення реально існуючих виробничих відносин, економічних явищ і процесів1, тому економічна теорія вивчає податок як специфічну форму економічних відносин держави з суб’єктами господарювання, різними групами населення і фактично з кожним членом суспільства. Специфіка цих відносин полягає в тому, що держава є визначальною діючою особою, а платник податку – виконавцем вимог держави. Хоча податки та механізм оподаткування будуються на певному фундаменті правових відносин, однак сторони не скріплюють ці відносини у формі певного договору, контракту. Стягнення податку виступає одностороннім процесом і має безвідплатний та обов’язковий характер для конкретного платника. Податкові відносини мають односторонню спрямованість – від платника до держави. Повернення переплат не можна розглядати як зворотний рух, оскільки воно пов’язане не з сутністю цих відносин, а з конкретним механізмом розрахунків з бюджетом.
В.М. Федосов вважає податки специфічною формою, підсистемою виробничих відносин, відносин економічного базису. Вони виражають ту їх частину, що виникає на стадії розподілу в процесі розширеного відтворення і має вторинний, похідний, перерозподільчий характер”. Податки, беручи участь у процесі перерозподілу нової вартості, виступають, за Б.Г. Болдирєвим, специфічною формою виробничих відносин.
На думку Д.Г. Черніка, податки як економічна категорія означають примусове стягнення (присвоєння) державою з фізичних та юридичних осіб частки необхідного і додаткового продукту відповідно до діючих законів4. Категорію податків характеризують ще й таким чином: це відносини з приводу обов’язкових платежів, які стягуються центральними та місцевими органами державної влади з юридичних та фізичних осіб у зв’язку з отриманням ними доходів, здійсненням господарських операцій, наявністю та використання майна у цілях поповнення коштів державного та місцевих бюджетів.
Економічні категорії більш рухомі, більш змінні, ніж економічні закони, і це знайшло своє відображення в еволюції визначень податку.
Стягнення державою на користь суспільства певної частки вартості ВВП у вигляді обов’язкового внеску і складає сутність податку. Економічний зміст податків відображається взаємовідносинами господарюючих суб’єктів та громадян, з одного боку, та держави – з іншого, з приводу формування державних фінансів6. Незалежно від об’єкта оподаткування загальним джерелом податкових надходжень є ВВП. Він формує первинні грошові доходи основних учасників суспільного виробництва і держави як організатора господарської діяльності у національному масштабі.
Процес вартісного розподілу валового продукту не обмежується утворенням первинних грошових доходів. Він продовжується в розподілі грошових доходів основних учасників суспільного виробництва на користь держави: від працівників – у формі прибуткового податку і відрахувань у пенсійний фонд, а від господарюючих суб’єктів – у формі податку на прибуток та інших податкових платежів і зборів. Тобто за своїм економічним змістом податки є основним інструментом державного перерозподілу доходів і фінансових ресурсів. Податки як частина валового внутрішнього продукту держави набувають самостійного руху. Вони відображають роль держави, ступінь її втручання в процес перерозподілу нової вартості. Податки як частина перерозподільчих відносин функціонують також у процесі перерозподілу національного доходу. 
Джерелом податків є нова вартість національного доходу. Податки мобілізують значну частину вартості додаткового продукту і частину вартості необхідного продукту, яка призначена на відтворення робочої сили. Державна частка національного доходу перетворюється у фонд грошових коштів держави, який використовується не тільки для досягнення загальнодержавної мети, але й для підтримки приватного сектора. Ця мобілізація національного доходу через податки здійснюється у сфері перерозподілу і обміну. Присвоєння державою частки нової вартості здійснюється не на основі об’єктивно діючих економічних законів, а на основі юридичних законів, шляхом примусу. Держава стає власником частки національного доходу не як учасник процесу виробництва, а як орган, який володіє політичною владою. Суспільний зміст податків дає політичній владі можливість впливу на сферу економічних відносин суспільства. 
Економічна сутність податків знайшла відповідне відображення у їх визначеннях. Так, сьогодні досить поширені такі: “Податок – обов’язковий грошовий збір, що стягується органами влади з фізичних та юридичних осіб”, “податок – обов’язковий внесок платником грошових коштів у бюджетну систему у визначених законом розмірах та в установлені строки”, “податок – обов’язковий збір, що стягується державою з господарюючих суб’єктів та громадян за ставкою, встановленою в законодавчому порядку”. Неважко помітити, що в цих визначеннях підкреслюються примусовість та безеквівалентність податків. Слід зазначити, що подібне розуміння певною мірою було започатковане класичною школою в особі А. Сміта та Д. Рікардо. Останній вважав, що “податки – та частина продукту землі і праці, яка надходить в розпорядження уряду”. А. Сміт, дотримуючись теорії про непродуктивність державних послуг, одночасно вважав податок справедливою ціною за сплату послуг державі11. 
Теорія колективних потреб суттєво змінює погляди на сутність податку. Так, за Ф. Нітті, податок “є та частина багатства, яку громадяни дають державі і місцевим органам для задоволення колективних потреб”12. Серед російських вчених цієї теорії дотримувались А. Буковецький, А. Соколов та П. Мікеладзе. Слід відзначити, що саме ця теорія використовується як основа визначення податку в сучасний період. 
“Податки – породження держави, необхідна умова здійснення нею своїх функцій. У податках втілено економічно відображене існування держави”, – справедливо підкреслював К. Маркс13. При цьому слід зважати на необхідність широкого поняття податків, які “включають усі види доходів, що акумулюються державою на регулярній основі за допомогою належного їй права примусовості”14. Адам Сміт у своїй класичній праці “Дослідження природи та причин багатства народів” вважав податки об’єктивною необхідністю, оскільки вони зумовлені потребами поступального