Реферат - Податок на прибуток підприємств
29

По-перше, у вигляді надбавок до загальнодержавних податків. Рівень надбавки визначають місцеві органи влади відповідно до встановлених обмежень. По-друге, введення місцевих податків за переліком, що встановлюється вищими органами влади. Вибір податків здійснюється місцевими органами. При цьому можуть застосовуватись як єдині, так і диференційовані ставки, що встановлюються кожним місцевим органом влади чи управління окремо. По-третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади. Характер встановлення місцевих податків залежить від рівня розвитку місцевого самоврядування і самофінансування, від того, який принцип покладений в основу побудови бюджетної системи – єдності чи автономності (повної чи обмеженої). Чим вищий рівень розвитку суспільства, тим повніша автономність місцевих бюджетів і самофінансування регіонів.
Класифікація за способом стягнення
За способом стягнення податки поділяються на розкладні та окладні. Перші спочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні – між платниками. Це історично перша форма стягнення податків. Окладні податки передбачають встановлення спочатку ставок, а відтак, і розміру податку для кожного платника окремо. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників. Звісно, держава прогнозує загальні надходження того чи іншого податку і залежно від потреби в доходах встановлює відповідну ставку. Але стягнення спочатку йде від платника, від розміру об’єкта оподаткування.
Найбільший інтерес викликає класифікація податків за критерієм форми оподаткування. Вона вміщує всю їх сукупність, і на її основі найкраще розкриваються сутність та зміст цієї економічної категорії (схема 2.2). Напевно тому такий поділ свого часу застосовувався на практиці при законодавчому затвердженні доходів від прямих та непрямих податків з подальшим їх розподілом на доходи від кожного податку, що входить в ту чи іншу групу. Це було основою для оперативного реагування на фінансові труднощі в особливих ситуаціях для забезпечення фіскальних потреб держави. У сучасній бюджетній практиці цей поділ не використовується. Він зберігся в науковій та навчальній літературі. Об’єктивні труднощі при визначенні критеріїв такого поділу стримують масштаби його практичного використання. 
Поділ податків на прямі і непрямі пов’язують з методом їх встановлення20. У літературі стверджується, що саме цей поділ відомий фактично з появою наукових досліджень у галузі фінансів та податків, і, в той же час, до сьогодні не існує чітких критеріїв такого розмежування. Так, наприклад, Л.І. Якобсон вважає, що прямі податки безпосередньо пов’язані з характеристиками платника: ними обкладаються фізичні та юридичні особи, а також їх доходи, а непрямі – з діяльністю, якою займається платник податків, тому ними обкладаються ресурси, види діяльності, товари та послуги21. У той же час С.М. Нікітін, М.П. Степанова, Є.С. Глазова підкреслюють принципову відмінність прямих податків, які орієнтовані на обкладення доходів підприємництва чи населення, від непрямих, які спрямовані на кінцеве споживання22.
Найбільш поширеною є думка, що в основі розподілу податків на прямі та непрямі лежить теоретична можливість їх перекладення на споживачів. Кінцевим платником прямих податків виступає той, хто отримує прибуток чи є власником майна, а непрямих – споживач товару, на якого податок перекладається шляхом надбавки до ціни. Але це лише теоретичне припущення, як стверджує Д.Г. Чернік, оскільки на практиці справа може обернутися інакше23. Прямі податки за певних умов можуть також перекладатися на споживача. Так, прямий за визначенням податок на прибуток, за умови перекладення його на ціни, стає непрямим. У свою чергу, непрямі податки також не завжди можуть бути перекладені на споживача, оскільки ринок не обов’язково у повному обсязі прийме товар за завищеними цінами.
Тобто межа між прямими та непрямими податками нерідко буває умовною. Зважаючи на цю умовність, в економічній літературі окремі автори24 пропонують відмінити такий поділ, а в якості критерію класифікації податків прийняти принцип, який дозволяє оцінити вплив кожного з них на мотиви економічної поведінки виробника. Не піддаючи сумніву необхідність та важливість такої класифікації податків, слід зазначити, що вона має право на існування не замість, а поряд з класифікацією на прямі та непрямі. З точки зору фіскальної спрямованості оподаткування, що має неперехідне значення, поділ податків на прямі та непрямі не втрачає своєї актуальності. 
Саме тому досить поширені пошуки додаткових критеріїв поділу податків на прямі та непрямі. Зокрема, автори підручника “Податкова система України”25 доповнюють цей поділ критерієм урахування платоспроможності платника. Слід, напевно, погодитися з такою думкою. Дійсно, такий підхід дозволяє більш чітко визначити їх відмінності. Та все ж згадана умовність продовжує мати місце, а отже, потребує зваженого ставлення до рекомендацій, особливо категоричних, які зустрічаються в економічній літературі, наприклад, щодо повної відміни непрямих податків. Слід враховувати, що умовна саме класифікація прямих та непрямих податків, а не система прямого чи непрямого оподаткування, яка реальна і постійно діє на основі усієї сукупності податків. Це особливо важливо враховувати при побудові ефективної податкової системи.
Історично пряме оподаткування виникло раніше, ніж непряме. З ходом часу склалося так, що прямі податки поділилися на три види. Об’єктом першого виду є капітал, при цьому податки стягуються тільки з певних видів доходів (податок на землю, податок на майно, податок на спадщину і дарування). Об’єктом другого виду є самостійна поява приватного капіталу, наприклад, особистий заробіток, житло, професія (прибутковий податок, податок на майно громадян, дивіденди). Об’єктом податків третього виду є сукупна діяльність матеріального, грошового і

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6