Міжнародна економіка

1. Світова торгівля та міжнародна економічна інтеграція

Основною тенденцією розвигку світової торгівлі є її лібералізація. Значно знижено рівень митних тарифів, скасовано багато обмежень, квоти і т. її. Однак існує ціла низка проблем. Одна з основних — наростання протекціоністських тенденцій на рівні економічних угруповань, торговельно-економічних блоків країн.

До формування таких блоків приводять об'єктивні політико-скопомічні процеси. Активізація таких процеси), з одного боку, сприяє розвиткові міжнародної торгівлі (в рамках зон, блоків, регіонів), а з іншого — створює для неї ряд перешкод, властивих будь-якому закритому формуванню.

Першим кроком до утворення торговельно-економічних бло-ків стає створення зон вільної торгівлі. За оцінкою Світового банку, на рубежі 90-х років у межах таких зон здійснювалося близько 42 % світової торгівлі. Серед найвідоміших зон — Євро-пейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), Європейський Союз (ЄС), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА), Організація азійсько-тихоокеанського економічного співробіт-ництва (АТЕС) та ін.

Наведемо склад дев'яти найбільших міжнародних регіональних торговельних блоків:

1. Європейський Союз (ЄС) — Австрія, Німеччина, Велика Британія, Італія, Ірландія, Франція, Іспанія, Португалія, Фін-ляндія, Швеція, Данія, Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Греція.

2. Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА) — США, Канада, Мексика.

3. Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) — Ісландія, Норвегія, Швейцарія, Ліхтенштейн.

4. Організація азійсько-тихоокеанського економічного співробіт-ництва (АТЕС) — Австралія, Бруней, Малайзія, Сінгапур, Таї-ланд, Нова Зеландці, Папуа—Нова Гвінея, Індонезія, Філіппіни, Тайвань, Гонконг, Японія, Південна Корея, Китай, Канада, США, Мексика, Чилі.

5. МЕРКОСУР — Бразилія, Аргентина, Парагвай, Уругвай.

6. Південноафриканський комітет розвитку (САДК) — Ангола, Ботсвана, Лесото, Малаві, Мозамбік, Маврикій, Намібія, Пів-денно-Африканська Республіка, Свазіленд, Танзанія, Зімбабве.

7. Західноафриканський економічний і валютний союз (ЮЕМОА) — Кот д'Івуар, Буркіна-Фасо, Нігерія, Того, Сенегал, Бенін, Малі.

8. Південноазійська асоціація регіонального співробітництва (СААРК) — Індія, Пакистан, Шрі-Ланка, Бангладеш, Мальдиви, Бутан, Не-пал.

9. Андський пакт —Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Бо-лівія.

Поділ світового господарства на інтеграційні угруповання справ-ляє суперечливий вплив на процес інтернаціоналізації виробниц-тва. Утворення міжнародних економічних об'єднань і союзів сприяє розвиткові виробничих відносин між країнами, які входять до них. Водночас це створює перешкоди економічним відносинам між країнами, які належать до різноманітних угруповань, при-зводить до концентрації товарних потоків усередині економічних об'єднань.

У 90-ті роки, за даними Всесвітньої торговельної організації (ВТО), внутрішньорегіональна торгівля продовжує зростати більш швидкими темпами, ніж міжрегіональна. Так, у 1996 р. 68,3 % зовнішньої торгівлі країн Західної Європи припадало на внутрішньорегіональну. В 1996 р. внутрішньорегіональна торгівля ста-новила 23 % експорту і 20 % імпорту країн МЕРКОСУР. Для країн НАФТА ці показники дорівнювали 48 % і 39 % відповідно.

Наведені вище дані свідчать про регіоналізацію світової еко-номіки. У цьому зв'язку перед світовим співтовариством постають принаймні два питання:

Чи розвивається світова економіка в напрямі формування сис-теми, чи розвинутий світ утворить три «фортеці», оточені трьома периферіями, а все інше стане економічно «нічиєю землею»?

Чи призведе регіоналізація до негативних наслідків?

Думки з цього приводу розходяться.

Песимістичний погляд наголошує на ризиках конкурентної регіоналізації та трансформації світової економічної системи у світ ворожих економічних блоків, які застосовуватимуть один до одно-го дискримінаційні торговельні режими, подібні тим, що прева-лювали в 3 0-ті роки.

Оптимістична точка зору, навпаки, розцінює регіональні стра-тегії як найкращий засіб сприяння лібералізації торгівлі у сві-товому масштабі. Регіональні угоди легше досягаються (через об-межену кількість країн із близькими інтересами) та можуть сприя-ти процесові лібералізації на світовому рівні шляхом поступового розширення або злигтя (наприклад, ЄС з ЄАВТ).

Групування країн в економічні блоки не означає безумовного прогресу в реалізації ідей вільної торгівлі або капітуляції перед протекціоністськими принципами. Дилема «вільна торгівля або протекціонізм» не перестає існувати. Вона переноситься на вищий рівень зовнішньоторговельних відносин, на якому приймаються рішення про вибір економічної політики групи держав щодо третіх країн. Характерно, що навіть у межах окремих торговельно-економічних угруповань між окремими країнами виникають проти-річчя, які можуть призвести до «торговельних війн» (тріскові, виноградні, олійні «війни» між країнами—членами ЄС).

Країни—учасниці торговельно-економічних блоків, розумію-чи складність і суперечливість сучасної ситуації на світовому рин-ку, прагнуть відшукати шляхи для позитивного вирішення наяв-них проблем і протиріч.

Колишній Генеральний директор ВТО Р. Руджеро закликав уряди країн—учасниць організації сприяти розвитку багатосторонньої торговельної системи. Це, на його думку, не менш важливо, ніж регіональне співробітництво. Припускається, що глобальна зона вільної торгівлі може бути створена до 2020 р.

2. Передумови та етапи формування ЄС

Інтернаціоналізація господарського життя у другій половині XX ст. стала провідною тенденцією розвитку сучасної світової економіки. Однією з головних особливостей цього процесу є утворення великих зон впливу найбільш розвинугих країн. Вони стають своєрідними інтеграційними угрупованнями, навколо яких об'єднуються інші держави, що забезпечує їм важливу роль у світовому господарстві й політиці.

Регіональна інтеграція відбувається на двох рівнях: на рівні окремих фірм, які у своїй господарській діяльності вступають в інтеграційні процеси, і на міждержавному рівні, коли держава цілеспрямовано сприяє переплетенню та взаємодоповненню праці й капіталу в рамках групи країн і забезпечує функціонування особливих інтеграційних інструментів та структур.

Найбільш повно та чітко економічні інтеграційні процеси проявилися в Західній Європі, де в другій половині століття починає формуватися єдиний господарський простір цілого регіону, в межах якого поступово складаються загальні умови відтворення руху факторів виробництва та постають механізми його регулювання. Окрім таких об'єктивних чинників впливу на західноєвропейську інтеграцію, як розгортання НТР, посилення ролі ТНК, глобальна інтернаціоналізація виробницгва й капіталу, вона підживлювалась

ідеєю єдиної Європи, яку висували ще І. Кант, В. Гюго, К. Каугський та розробляли сучасні політики —Л. Ергард, Ш. де