Свій початок західноєвропейська інтеграція бере з 1951 р., коли була підписана угода про Європейське об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС), у яке увійшли шість держав — Франція, ФРН, Італія та країни Бенілюксу. Але це передісторія. Реально західно-європейська інтеграція розвивається з 1957 р., коли названі країни підписали угоди про створення Європейського співтовариства («Спільного ринку») та Європейського співтовариства з атомної енергії, так званого Євратому. До складу угруповання ввійшли країни з високим рівнем економічного розвитку. Це великою мірою визначило динамічні темпи їхнього економічного зростання протягом наступних 15 років.

У Римському договорі, згідно з яким було засновано Євро-пейський спільний ринок, передбачалися ліквідація національних бар'єрів на шляху вільного руху товарів, робочої сили, капіталів і послуг, а також поступовий перехід до проведення єдиної політики в різних сферах економічного життя країн-учасниць (сільське госпо-дарство, науково-технічна діяльність, промисловість, транспорт, податки тощо). Перехід до єдиної торговельної політики мав забез-печити узгодження дій угруповання в зовнішньоекономічній сфері та перетворення його на суб'єкта системи міжнародних економічних відносин.

Створення основи співробітництва —митного союзу, за заду-мом авторів Римського договору, мало викликати перехід до більш високої стадії інтеграції — економічного союзу, а надалі — до політичного об'єднання федеративного типу.

Фундатори угруповання по суті вели мову про «Сполучені Штати Європи», хоча рух до політичного союзу не відображено в Римському договорі, у преамбулі якого лише в найзагальнішій її формі йдеться про «дедалі тісніший союз європейських народів». Як результат складного компромісу між країнами—засновниками Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), насамперед між Францією та ФРН, Римський договір містить багато нечітких формулювань, що дають змогу тлумачити їх в інтересах того або іншого учасника. Не зовсім визначена й кінцева мета угруповання.

Розвиток західноєвропейської інтеграції з кіпця 50-х років до сьогодення перебігав нерівномірно, часом складно й суперечливо.

Але головні завдання, які були поставлені при створенні ЄЕС, упродовж всього його існування реалізувалися досить успішно.

На першому етапі розвитку європейської інтеграції (кінець 50-х —середина 70-х років) основну увагу було приділено усунен-ню перешкод, що стояли на шляху формування «Спільного рин-ку». Цьому сприяли в цілому вигідна економічна кон'юнктура в західноєвропейських країнах, високі темпи розвитку господар-ських зв'язків між ними. Важливим було й те, що в Римському договорі містився чіткий погоджений графік ліквідації тарифних бар'єрів і кількісних обмежень у взаємній торгівлі країн—учас-ниць ЄС. Це надавало виконанню відповідних положень Рим-ського договору певного автоматизму.

Тим самим полегшилося створення митного союзу. Мито у взаємній торгівлі країн-учасниць після поступового його зни-ження в період 1959—1968 рр. було в основному ліквідоване до 1 липня 1968 р., а більшу частину кількісних обмежень скасовано вже в 1962 р. Одночасно національні митні тарифи країн-учасниць були замінені єдиним тарифом. Створення митного союзу орга-нізаційно вирізнило «шістку» в системі міжнародних економічних відносин і заклало основу для її спільних виступів на міжнародній арені як єдиного суб'єкта.

Другим важливим елементом «Спільного ринку», який сфор-мувався в 60-х роках, була єдина сільськогосподарська політика. Її було розроблено і прийнято під тиском Франції, яка найбільше зацікавлена в розширенні збуту своїх сільськогосподарських то-варів усередині ЄС. Протягом перехідного періоду були введені єдині ціни й правила регулювання ринків по всіх основних сільськогосподарських товарах, а також створений протекціоніст-ський механізм торгівлі з третіми країнами. Політика «Спільного ринку» у сфері виробництва і збуту сільськогосподарської про-дукції також перетворилася на важливий зовнішньоекономічний важіль «шістки».

Перехід учасників угруповання до єдиної митно-тарифної та аграрної політики відіграв важливу роль у створенні в 70-х роках власних коштів і бюджету Співтовариства, які формуються в ос-новному за рахунок надходжень від митних виплат і компенса-ційних зборів, що стягуються при імпорті товарів з третіх країн.

Незважаючи на вжиті заходи, вільний рух товарів у межах «Спіль-ного ринку» цілком забезпечено ще не було. Його стримували чис-ленні нетарифні перешкоди й відмінності в національному законо-давстві та адміністративних правилах країн-учасниць.

Сильний імпульс західноєвропейській інтеграції дав у 70-ті роки новий етап НТР і зумовлена ним необхідність струкгурної перебудови економіки. Перед країнами Співтовариства постало завдання об'єднати свої ресурси для подолання відставання від США та Японії в деяких сферах науки і технологій, насамперед у мікроелектроніці, біотехнології, виробництві нових матеріалів. Не-обхідність поглиблення інтеграції в науково-технологічній сфері активізувалася конкуренцією, що різко загострилася на світовому ринку, насамперед з боку американських та японських ТНК, зростаючою нестабільністю міжнародної валютної системи, еко-логічною кризою, яка розгорнулася в країнах Західної Європи, соціальним напруженням, пов'язаним зі зростанням безробіття.

Перед учасниками угруповання постали складні проблеми. Для підтримання досягнутого рівня інтеграції та її подальшого роз-витку були потрібні розробка і проведення спільної політики у сферах промисловості, транспорту, енергетики, охорони навко-лишнього середовища, у розвитку відсталих районів тощо. На-зрівала необхідність формування економічного союзу, надзви-чайно важливим елементом якого була б єдина валютна політика. Ці напрями інтеграції лише пунктирно намічені Римським дого-вором. Тому від усунення перешкод треба було перейти до визна-чення мети, змісту й засобів єдиної політики на кожному напрямі інтегращї, що передбачало вияв політичної волі країн-учасниць та їхню згоду на передання урядами суверенних прав наднаціональ-ним органам ЄС. Саме цьому і сприяла комплексна управлінська структура ЄС — Рада міністрів, Комісія європейських співто-вариств, Європейська рада, Європейський парламент і Європей-ський суд. Вона забезпечувала на всіх етапах реалізацію завдань і постанов та розв'язання суперечностей в угрупованні.

Великий вилив на розвиток інтеграційних процесів справило розширення складу ЄС за рахунок приєднання Великої Британії, Данії та Ірландії (1973 р.). Вступ до Співтовариства трьох нових членів і насамперед