Другий етап становлення ЄС веде відлік із початку економічної кризи, яка охопила в середині 70-х років усі держави—члени Співтовариства. Відтак посилилася тенденція до дезінтеграції, що виявилася, зокрема, в їхніх сепаратистських діях щодо захисту своїх економічних інтересів (запровадження обмежень імпорту з країн-учасниць, зміна курсів валют тощо). Валютний хаос 70-х років, доларова експансія США, «плавання» валют членів «Спільного ринку» не лише стали перепоною для реалізації планів створення економічного й валютного союзів, а й завдали шкоди підвалинам ЄС — митному союзові та єдиній сільськогоспо-дарській політиці. У 70-ті —на початку 80-х років розрив у рівнях економічного розвитку між країнами ЄС збільшився. А зі вступом до угруповання порівняно відсталої Греції (1981 р.) це проявилося ще помітніше.

Глибинні причини кризових явиш, у ЄС — незавершеність і половинчастість багатьох інтернаціоналізаційних заходів, нечітке розмежування національної та наднаціональної компетенції в еко-номічній політиці. У 70-ті роки з усією гостротою виявилася «інституційна» криза ЄС, під сумнів були поставлені здатність Співтовариства до подальшого розвитку та його економічна кон-курентоспроможність щодо США та Японії.

Третій етап, який почався з другої половини 80-х років, харак-теризується подальшим розширенням складу Співтовариства. У 1986 р. до нього приєдналися Іспанія та Португалія, шо, втім, загострило міждержавні диспропорції, які існували раніше. Ці країни відставали за рівнями промислового розвитку та доходу на душу населення (приблизно половина середнього по ЄС), а зай-нятість населення у сільському господарстві була в них надто великою. Разом із тим цьому етапові притаманні нові імпульси в розвитку західноєвропейської інтеграції. Це пов'язано з прийнят-тям у 1987 р. Єдиного європейського акта (ЄЄА).

Документ ознаменував собою, можна сказати, стратегічний перелом у розвитку Співтовариства, маючи на меті створити умови для такої перебудови його господарського механізму, яка не тільки закріплювала би досягнутий рівень, а й відкривала нові мож-ливості на перспективу. Найбільший крок у цьому напрямі — принципова домовленість про створення єдиного ринку 12 країн— членів Співтовариства до 1993 р. Проте реалізація цього проекту, а також інших напрямів інтеграції стикається зі значними пробле-мами. І до сьогодні в країн -учасниць зберігаються досить суттєві відміни в митному законодавстві, адміністративних правилах, іс-нуванні податкових бар'єрів, що перешкоджає вільному пересу-ванню товарів, послуг, капіталів та робочої сили. Помітні й ва-лютні проблеми, усунення яких потребує формування валютного союзу.

Головним положенням Єдиного європейського акта була ви-значена мета створення єдиного економічного простору, в якому країни-учасниці складали б єдиний господарський організм. Прий-няття ЄЄА підсилювало інтеграційні процеси в ЄС у галузі мікро-і макроекономіки, права й політики, науки, екології, регіонального розвитку, соціальних відносин. На початку 90-х років країни угруповання практично завершили створення основ єдиного рин-ку і наблизилися до формування валютного, економічного та політичного союзів.

Сучасний етап інтеграційного процесу є етапом існування Євро-пейського Союзу, в межах якого виник єдиний економічний про-стір у відповідності з вимогами Маастрихтського договору (лютий 1992 р.). Європейський Союз об'єднує 15 країн (останніми всту-пили Австрія, Швеція та Фінляндія). В межах ЄС функціонує єдиний внугрішній ринок з вільним рухом усіх факторів вироб-ництва. Створено єдиний Європейський банк з правами емісії єдиної валюти —євро —і, нарешті, —валютний та економічний союз.

Цим цілям слугують такі домовленості:*

союзне громадянство надає свободу пересування на суверенно-му терені Європейського Союзу. Громадяни Союзу мають право брати участь за місцем проживання у місцевих та європейських виборах;*

Європейський парламент отримує більше компетенції. У май-бутньому розпорядження прийматимуться Радою та Парламен-том. Парламент може відхиляти розпорядження з певних пи-тань абсолютною більшістю. Прийняття в члени Комісії набуває чинності лише після затвердження парламентом. Періоди вико-нання посадових обов'язків є однаковими для Парламенту та Комісії;*

спільна зовнішня політика та політика безпеки мають поступово розроблятися та втілюватися в життя;*

співпраця у внутрішній політиці доповнюється у таких питан-нях: надання притулку втікачам, прикордонний контроль, імміграційна політика, боротьба з наркотиками, міжнародною злочинністю, тероризмом.

ВАЛЮТНА ПОЛІТИКА

3. ПРИНЦИПИ ВАЛЮТНОЇ ПОЛІТИКИ

Валютна політика— сукупність економічних, пра-вових та організаціційних заходів та форм, які використовують держанні установи, центральні банківські та фінансові установи, міжнародні валіотно-кредитні організації в галузі валютних від-носин. Вона є складовою не тільки економічної політики в цілому, а й зовнішньоекономічної політики, важливим інструментом розши-рення світогосподарських зв'язків.

Юридичне валютна політика визначається валютним законодав-ством, тобто сукупністю правових норм, які регулюють порядок здійснення операцій з валютними цінностями в країні і за її межами, а також валютними угодами — двосторонніми та багатосторонніми — між державами з валютних проблем.

Важливим елементом валютної політики будь-якої держави є ва-лютне регулювання та валютний контроль. Валютне регулювання, тобто регламентація державою міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій, проводиться на національному, між-державному та регіональному рівнях.

Система валютного регулювання на національному рівні визна-чає суб'єктів валютних відносин, статус національної валюти, поря-док здійснення валютних операцій, режим валютного курсу, меха-нізм утворення та використання офіційних валютних резервів, поря-док здійснення валютного контролю.

Інтернаціоналізація господарських зв'язків, розвиток міжнарод-них економічних відносин, а також обмеженість національного регу-лювання сприяли розвиткові валютного регулювання на міждержав-ному рівні. Метою міждержавного валютного регулювання є коорди-нація валютної політики окремих країн, спільні заходи щодо подо-лання валютних криз, узгодження валютної політики. Регіонально валютне регулювання проводиться в межах економічних інтеграцій-них об'єднань, наприклад в ЄС, регіональних угрупованнях країн, що розвиваються.

Більшість національних систем валютного регулювання поділяє усіх учасників валютних відносин на резидентів та нерезидентів (ва-лютний резидент та нерезидент).