Об'єкти валютного регулювання відповідно до порядку регла-ментації можна поділити на: валютний обіг за кордоном; валютний обіг усередині країни; валютний обіг із зарубіжжям. Як правило, найбільшої регламентації потребують валютні розрахунки з нерези-дентами, оскільки в цій сфері зосереджується більшість комерційних торговельних та фінансових операцій, пов'язаних з рухом капіталу. За певних обставин можливий відтік капіталу, котрий, у свою чергу, істотно впливає на валютний курс національної валюти.

Під валютним обігом розуміють операції з валютними цінностя-ми, які виконуються суб'єктами валютного регулювання.

Валютні цінності можуть бути умовними та безумовними. До безумовних валютних цінностей належать іноземні грошові знаки, які перебувають в обігу, іноземні платіжні документи та цінні папе-ри, емітовані нерезидентами. До цієї категорії в деяких країнах від-носяться окремі дорогоцінні метали — золото, платину, срібло та до-рогоцінне каміння в будь-якій формі (ювелірні вироби, ламань то-що). До безумовних валютних цінностей деякі системи національно-го законодавства з питань, валютного регулювання включають націо-нальні платіжні документи та цінні папери, номіновані в іноземній валюті, та ті, які надають право на отримання іноземної валюти.

До умовних валютних цінностей належать національна валюта, а також платіжні документи та цінні папери, номіновані в національ-ній валюті. Умовність віднесення даної категорії цінностей до ва-лютних полягає в тому, що статус валютних вони дістають лише під час переміщення через державний кордон як у готівковій, так і в безготівковій формі.

Валютна політика визначає підготовку, прийняття і реалізацію рішень з валютних питань, управління міжнародними валютними відносинами на декількох рівнях:

рівень приватних підприємств, насамперед ТНК та ТНБ, що мають величезні валютні ресурси й беруть участь у валютних відно-синах, активно впливаючи на них шляхом укладання великих спеку-лятивних валютних угод;

національний (рівень валютної політики окремої держави). Її провідниками виступають Міністерство фінансів. Центральний банк, органи валютного контролю. На валютне регулювання на національ-ному рівні впливають норми та принципи міжнародних валютно-кредитних організацій;

міждержавний рівень. Органом, що розробляє і здійснює валют-не регулювання на цьому рівні, є МВФ. З середини 70-х років новою організаційною формою міждержавного регулювання, в тому числі валютно-кредитного, стали наради з актуальних проблем економіки і політики на вищому рівні з обмеженим числом учасників.

Напрями і форми валютної політики визначаються валютно-економічним становищем країн, еволюцією світового господарства.

Умови функціонування ринкової економіки передбачають, що го-ловним напрямом валютного регулювання на державному рівні є регулювання валютного курсу національної грошової одиниці. Дже-релами теоретичного обгрунтування валютної політики є концепції міжнародних валютних стосунках, у тому числі концепції валютногого курсу.

2.Форми валютної політики

Валютна політика залежно від її цілей і форм поді-ляється на поточну та довгострокову (структурну).

Поточна валютна політика — сукупність заходів, спрямованих на щоденне, оперативне регулювання валютного курсу, валютних операцій, діяльності валютного рингу та ринку золота, у тому числі за допомогою дисконтної та девізної політики, зокрема валютної інтервенції, валютних обмежень, валютного субсидування та диверси-фікації валютних резервів. Головним завдаянням поточної валютної політики є забезпечення нормального функціонування міжнародних та національних механізмів світової валютної системи, підтримка рівноваги платіжних балансів.

Валютна дисконтна (облікова) політика—це система економіч-них, правових та організаційних заходів щодо використання обліко-вої ставки відсотка для регулювання руху інвестицій та балансування платіжних зобов'язань, орієнтованого регулювання валютного курсу.

Дисконтна політика є складовим елементом поточної валютної політики, яка впливає на сферу внутрішньої економіки, стан грошо-вого попиту, динаміку та рівень цін, обсяг грошової маси, а також на міжнародні економічні відносини, зокрема на міграцію короткостро-кових інвестицій та на сфери їх взаємодії. Наприклад, за пасивного платіжного балансу в умовах вільного пересування капіталів підви-щення облікової ставки стимулює приплив капіталів з країн, де над-низька відсоткова ставка, та стримує відтік національних капіталів. Все це сприяє поліпшенню стану платіжного балансу і підвищенню валютного курсу. Знижуючи офіційну ставку, центральний банк роз-раховує на відтік національних і закордонних капіталів для зменшен-ня активного сальдо платіжного балансу і зниження курсу своєї ва-люти. Водночас слід пам'ятати, що мета зовнішньої та внутрішньої економічної (у тому числі валютної) політики можуть не збігатися. Ці суперечності знижують ефективність дисконтної політики.

Якщо відсоткові ставки знижуються з метою пожвавлення кон'-юнктури, то це негативно впливає на платіжний баланс і викликає відтік капіталів. Підвищення облікової ставки з метою поліпшення платіжного балансу негативно впливає на економіку, якщо вона пе-ребуває у кризовому стані.

Валютна девізна політика — це система регулювання валютного курсу через придбання та продаж державними органами іноземної валюти за допомогою валютної інтервенції та валютних обмежень.

Довгострокова (структурна) політика охоплює досить трива-лий період та передбачає довгострокові заходи структурного харак-теру щодо послідовної зміни валютного механізму. Головні методи довгострокової валютної політики — це міждержавні переговори та угоди, насамперед у межах Міжнародного валютного фонду та на ре-гіональному рівні, а також валютні реформи. Довгострокова (струк-турна) валютна політика передбачає заходи, спрямовані на зміну ключових елементів валютної системи, таких як порядок міжнарод-них розрахунків, режим валютних курсів і паритетів, використання золота і резервних валют, міжнародних платіжних засобів, функціо-нальних завдань міжнародних та регіональних валютно-кредитних та банківських організацій. Об'єктивними факторами довгострокової (структурної) політики є посилення економічної взаємозалежності національних господарств, зміни їх місця та ролі у світогосподарських відносинах, сталість інтересів їх суб'єктів.