Особливості фінансових правовідносин

План

Зміст фінансових правовідносин

Структура елементів фінансових правовідносин

Класифікація фінансових правовідносин

Зміст фінансових правовідносин

Держава, здійснюючи фінансову діяльність, регулює проце-си, пов'язані з розподілом і перерозподілом сукупного суспіль-ного продукту й національного доходу, впливає на процеси на-громадження капіталу. Такі відносини для держави мають пер-шочергове значення, оскільки, з матеріального погляду, забезпечують можливість виконання її завдань і функцій. Тому, за допомогою норм права, вона прагне організувати й врегулю-вати такі суспільні зв'язки належним чином, надає їм відповід-ної форми й змісту, в результаті чого ці відносини стають фінансово-правовими. Фінансові правовідносини є юридичною формою вираження й закріплення фінансових (економічних) відносин, що можуть існувати лише в правовій формі. Поза правовідносинами фінансова діяльність нездійсненна, оскільки лише при закріплених і взаємозалежних юридичних правах і обов'язках суб'єктів, реалізацію яких забезпечено можливістю державного примусу, можуть бути створені відповідні фонди фінансових ресурсів, а також здійснені розподіл і належне ви-користання фінансових ресурсів відповідно до поставленої мети, планів і програм.

Фінансовим правовідносинам (як і будь-яким правовідноси-нам) притаманні загальні ознаки: вони виникають на основі норм фінансового права, які закріплюють ту модель поведінки для сторін правовідносин, яку згодом буде реалізовано в фінан-сових правовідносинах; характеризуються наявністю у сторін суб'єктивних юридичних прав і обов'язків. Фінансово-правова норма точно окреслює коло суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, якими наділено суб'єктів правовідносин. Водночас їхні вимоги визначають позитивну поведінку суб'єктів, якої вони можуть і повинні дотримуватися, реалізуючи свої права й обо-в'язки; становлять суспільний зв'язок конкретних осіб, тобто учасників фінансових правовідносин завжди визначено конк-ретно. Ця ознака дозволяє чітко окреслити межу між фінансо-во-правовою нормою, в якій зазначено всіх осіб, здатних бути учасниками фінансових правовідносин, і фінансовим правовідношенням, у якому беруть участь конкретні суб'єкти; здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків забезпечено можли-вістю державного примусу. Це положення обумовлено насам-перед державними інтересами й інтересами громадянського сус-пільства, що реалізуються в фінансових правовідносинах.

Крім того, фінансові правовідносини мають особливості, обумовлені специфікою предмета й методу фінансового права. По-перше, фінансові правовідносини становлять юридичну фор-му виразу та закріплення фінансових відносин, які в свою чер-гу є формою відповідних економічних відносин. Отже, визна-чення сутності таких суспільних зв'язків поєднано з обов'язко-вим розглядом фінансових (економічних) відносин.

По-друге, причиною, першоосновою виникнення, зміни й припинення фінансових правовідносин є фінансова діяльність держави, яка являє собою планомірний процес мобілізації, роз-поділу й використання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою виконання державою завдань і функцій.

По-третє, фінансові правовідносини мають майновий чи, точ-ніше, грошовий характер. Усі фінансові правовідносини вини-кають і розвиваються саме під час формування, розподілу й витрачання коштів потрібних для реалізації завдань як соціаль-но-економічного розвитку, так і забезпечення безпеки й оборо-ноздатності країни та ін. Також зазначимо, що характеристика таких відносин як організаційних, не виключає їхнього майно-вого характеру, оскільки держава за допомогою фінансово-пра-вових норм організовує й координує здійснення фінансової діяль-ності саме з метою належного її грошового існування. Тому майновий характер фінансових правовідносин означає реаль-ний, відповідно організований, рух грошових коштів, резуль-татом якого стає створення й використання фондів коштів.

По-четверте, однією зі сторін фінансових правовідносин зав-жди виступає держава в особі вповноваженого державного орга-ну (органу місцевого самоврядування). Саме держава, здійсню-ючи фінансову діяльність, зацікавлена в ефективності й ра-ціональності процесів мобілізації, розподілу, використання фінансових ресурсів, і тому, для задоволення потреб публічно-го характеру, вона наділяє свої органи владними повноважен-нями, в результаті чого фінансові правовідносини реалізують-ся за принципом «команда-виконання»: державні органи вида-ють розпорядження, що є обов'язковими для виконання іншими учасниками цих правовідносин. Крім того, держава визначає коло, а також права й обов'язки (правовий статус) суб'єктів фінансових правовідносин. Виходячи з цього, фінансові право-відносини мають державно-владний характер, і тому в них не буває рівності сторін. Наявність уповноваженого державою органу як обов'язкового учасника таких відносин обумовлено самою сутністю фінансової діяльності держави та імператив-ним методом правового регулювання, притаманним фінансово-му праву.

Визначення фінансових правовідносин як таких, що мають майновий і державно-владний характер, дозволяє охарактеризувати їх як владно-майнові та відокремити суспільні зв'язки від цивільних правовідносин, які є грошовими, і адміністратив-них правовідносин, які теж бувають владно-майновими.

По-п'яте, фінансові правовідносини виникають, змінюють-ся й припиняються завжди на підставі закону (фінансово-пра-вового акту), а не за волевиявленням сторін. Держава, з огля-ду на важливість цих відносин, регулює їх шляхом видання саме закону — акту, що має вищу юридичну чинність. Відпо-відно і їхня зміна або припинення повинні здійснюватися тільки таким актом. Так, ч. 2 ст. 92 Конституції України встановле-но, що виключно законами України встановлюються: Держав-ний бюджет України й бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення й функціо-нування фінансового, грошового, кредитного й інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок створення й погашення державного внутрішнього й зовнішнього боргу; порядок ви-пуску й обігу державних цінних паперів, їхні види й типи тощо. Виходячи з цього, виникнення й розвиток фінансових правовідносин передбачено прямо й безпосередньо фінансово-правовими нормами (а саме законами), вони не можуть вини-кати й розвиватися за власним розсудом сторін, на підставі договорів.

Ці відмінні риси, всі разом, визначають специфіку фінансо-вих правовідносин. Жодна з цих рис окремо не може їх харак-теризувати повністю.

Для виникнення, зміни й припинення фінансових правовідно-син потрібна також наявність юридичних фактів — життєвих обставин, з якими правова норма пов'язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин, і які мають місце в реальному житті й не створюються нормою фінансового права, а тільки