прав у сфері фінансової діяльності. По-друге, пра-вом звернутися до суду наділено також і державні органи та інших суб'єктів. Наприклад, у випадку, якщо платник податків не погасить податкове зобов'язання, його активи можуть бути примусово стягнені до Державного бюджету, але виключно за рішенням суду.
Об'єктом фінансових правовідносин є централізовані й децентралізовані фонди коштів. Об'єкт фінансових право-відносин завжди пов'язано з інтересом держави, яку пред-ставляє управомочений орган. Саме за допомогою різних фондів держава забезпечує потрібними фінансовими ресурса-ми всі заходи, здійснення яких передбачено на сучасному етапі розвитку країни. Фінансову діяльність держави нерозривно пов'язано з фінансами, що не є грошима як такими (кошта-ми), хоч і пов'язані з функціонуванням грошей. Фінанси не охоплюють усю сферу останніх, їхнім змістом є тільки ті з них, за допомогою яких утворюються саме грошові фонди дер-жави (її територіальних підрозділів, підприємств тощо). Та-ким чином, практичною реалізацією прав і обов'язків суб'єктів у фінансовій сфері (результатом такої діяльності) є утворен-ня й функціонування фондів. Отже, фінансові ресурси зазви-чай розподіляють між визначеними, відносно відособленими групами, що мають цільове призначення, свій порядок вико-ристання, джерела надходження коштів і орган, що ними уп-равляє та розпоряджається.
Невід'ємним структурним елементом фінансових правовідно-син є також їх юридичний і фактичний зміст. Фактичним (ма-теріальним) змістом фінансових правовідносин є реальна пове-дінка їх суб'єктів, тоді як юридичним змістом — суб'єктивні юридичні права й обов'язки, що встановлено фінансово-право-вою нормою.
Суб'єктивне право у фінансових правовідносинах — це на-лежна фінансовому чи кредитному органу, а також іншим суб'єк-там цих зв'язків для задоволення їхніх інтересів міра дозволе-ної поведінки, забезпечена юридичними обов'язками інших осіб відносин у фінансовій сфері. Суб'єктивне право виражено в суворо визначених юридичних можливостях цієї особи, в наяв-ності у неї відомого «юридичного плюса», причому ці можли-вості не безмежні, їх чітко визначено за змістом, у цих межах особа й може будувати свою поведінку. Наприклад, Державне контрольно-ревізійне управління, основним завданням якого є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і ма-теріальних цінностей, їхнім збереженням, станом і достовір-ністю бухгалтерського обліку й звітності в міністерствах, відом-ствах, державних комітетах, бюджетних організаціях і устано-вах, а також на підприємствах, установах і організаціях, що отримують кошти з бюджетів усіх рівнів чи державних валют-них фондів, відповідно до статей 10, 12 Закону України «Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 року, має, наприклад, такі права: право проводити ревізії та перевіряти в міністерствах, на підприємствах і т.д. грошові й бухгалтерські документи, звіти, кошториси, що підтверджу-ють надходження й використання коштів і матеріальних цінно-стей; право одержувати від відповідних установ потрібні відо-мості тощо. До того ж, саме обов'язки іншої сторони фінансо-вих відносин, що містяться в нормі, виступають гарантією дотримання прав управомочених суб'єктів.
Юридичний обов'язок у фінансових правовідносинах — це приписана зобов'язаному суб'єкту й забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якої повинний дотримуватися цей суб'єкт. Це виражено в активному спону-канні суб'єкта до неухильного виконання вимог і здійснення відповідної позитивної поведінки, запропонованої фінансово-правовою нормою. Як наслідок, у таких суб'єктів формується потреба саме до позитивних дій. Виходячи з цього, необхідність чітко дотримуватися запропонованої державою моделі поведін-ки суб'єктами фінансових правовідносин визначено пануван-ням над їх волею держави, що встановлено законами, які регу-люють фінансову діяльність. Так, Державне казначейство, здійснюючи управління коштами Державного бюджету, в тому числі в іноземній валюті, й коштами державних позабюджет-них фондів, у межах видатків, установлених на відповідний період, забезпечуючи відповідно до встановлених розмірів асиг-нувань і касового плану цільове фінансування витрат з Дер-жавного бюджету, зобов'язано діяти відповідно до розпоряд-жень держави, закріплених у нормативно-правових актах, наприклад, у Положенні про Державне Казначейство, затвер-дженому постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 року, тощо.
Отже, юридичні права та обов'язки містять тільки належну й можливу поведінку суб'єктів фінансових правовідносин, тоб-то юридичний зміст допускає низку можливих варіантів роз-витку цих правових зв'язків залежно від їхньої спрямованості — мобілізації, розподілу чи використання фондів коштів, тоді як матеріальний зміст свідчить про конкретні дії суб'єктів, а саме про той з варіантів поведінки, що включав юридичний зміст фінансового правовідношення.
Таким чином, фактичний зміст пов'язує фінансові право-відносини з реальними відносинами, а юридичний зміст є пра-вовим засобом формування й забезпечення фактичного змісту. Однак, з огляду на імперативність фінансових правовідносин такі дії учасників мають обмежений характер і повинні бути тільки позитивними. Але, залежно від того, в який фонд — централізований чи децентралізований — будуть мобілізувати (розподіляти чи використовувати) фінансові ресурси, ступінь імперативності прав і обов'язків суб'єктів цих відносин буде різна (мають на увазі права й обов'язки суб'єктів, що протистоять державі в особі відповідних органів). Наприклад, під час акумулювання коштів у бюджети, що є централізованими фондами, визначальну роль відіграє метод обов'язкових пла-тежів, що насамперед характеризується обов'язком юридичних і фізичних осіб внести в цей фонд відповідні обов'язкові пла-тежі податкового характеру, передбачені статтями 14, 15 Зако-ну України «Про систему оподаткування». Окрім того, у вище-зазначених фінансових відносинах усі права й обов'язки чітко, всебічно й повно розписано в Бюджетному кодексі України та інших нормативно-правових актах. Наприклад, Конституція України закріплює основні бюджетні повноваження (тобто права й обов'язки в сфері бюджетної діяльності) держави в особі кон-кретних представницьких і виконавчих органів, місцевих органів самоврядування, адміністративно-територіальних утворень, що потім деталізовано в Бюджетному кодексі України, а також конк-ретизовано в інших законодавчих актах: наприклад, у статтях 9.1.1—9.1.11 Регламенту Верховної Ради України, пунктах 9 — 13 Тимчасового