Поняття, що застосовуються в оподаткуванні

Оподаткування юридичних і фізичних осіб пов’язане з викорис-

танням таких ключових термінів і понять, як суб’єкт, об’єкт, ставка

оподаткування, одиниця вимірювання, податковий період.

Суб’єкт оподаткування, або платник податку — це той, хто спла-

чує податки, тобто юридична чи фізична особа, яка зобов’язана від-

повідно до чинного законодавства сплачувати відповідні податки і

податкові платежі. В окремих випадках між платником податку і

державою може перебувати уповноважений орган, служба, що несе

відповідальність за утримання податків з платників і перерахування

їх у бюджет. Це спостерігається, наприклад, при утриманні прибут-

кового податку з доходів робітників і службовців обліковою служ-

бою підприємства і перерахування його в бюджет.

Суб’єкт оподаткування повинен мати самостійне джерело дохо-

ду і бути зареєстрований у податковому органі.

Поняття “платник податку” відносне, оскільки здебільшого цей

суб’єкт (платник) є лише опосередкованою, транзитною ланкою про-

ходження податків. Він не так сплачує податок, як перераховує в бюд-

жет частку отриманих доходів. Реальним платником кожного подат-

ку є його носій — споживач товару. Адже він, зрештою, оплачує

вартість товарів та послуг і створює дохід — джерело оподаткування

об’єкта. Таким чином, завжди, коли споживачами товарів є покупці,

вони становлять реальних платників податків.

Об’єкт оподаткування — це те, що обкладається податком, база

оподаткування. Об’єктом оподаткування можуть бути доходи в ши-

рокому розумінні (прибуток, рента, дивіденди), заробітна плата, ка-

пітал (рухоме і нерухоме майно, земля тощо), вартість продукції,

робіт, послуг, операції з цінними паперами, користування природ-

ними ресурсами, майно юридичних і фізичних осіб, додана вартість

продукції і товарів, інші об’єкти, визначені Законом України “Про

оподаткування”.

Об’єкт оподаткування має бути реальний, стійкий, легко визна-

чатися, піддаватись чіткому обліку, безпосередню стосуватися по-

датку, що стягується, і його платника.

Податкова ставка — це встановлений у законодавчому порядку

розмір податку на одиницю оподаткування. Залежно від методів

встановлення ставки бувають універсальні та диференційовані.

Універсальна ставка — це єдина для всіх платників ставка, вста-

новлена на одиницю об’єкта оподаткування, наприклад на додану

вартість.

Диференційована ставка — це ставка податку з одиниці об’єкта

оподаткування, що встановлюється диференційовано за видами

платників і характеристиками об’єкта оподаткування. Наприклад,

ставки податку на прибуток диференційовані за видами платників

(підприємства, страхові компанії, інноваційна діяльність), а ставки

податку на землю — залежно від призначення використання і місце-

знаходження земельної ділянки.

Встановлення єдиних або диференційованих ставок має на меті

створення однакових або різних умов оподаткування для платників

відповідних податків.

Залежно від методу побудови податкові ставки поділяються на

абсолютні (у гривнях на одиницю оподаткування) і відносні (у від-

сотках до об’єкта оподаткування у грошовій формі). Відносні (від-

соткові) ставки, у свою чергу, поділяються на постійні (незмінні),

прогресивні та регресивні.

Постійними (незмінними) є єдині ставки, які не змінюються залежно

від зміни розміру об’єкта оподаткування (ставки податку на додану

вартість). Їх застосування спрощує стягнення податків і ставить плат-

ників у рівні умови.

Прогресивними є ставки, розмір яких збільшується зі збільшенням

обсягів об’єкта оподаткування (ставки стягнення податку з транс-

портних засобів). Прогресія ставок оподаткування може бути про-

стою і ступеневою. При простій прогресії підвищена ставка застосо-

вується до всього об’єкта оподаткування, у тому числі в межах вста-

новлених інтервалів його збільшення (наприклад, встановлення

підвищених ставок утримання податку з транспортних засобів за-

лежно від його збільшення за встановленими інтервалами). При сту-

пеневій прогресії підвищена ставка застосовується не до всього об’єк-

та оподаткування, а лише до частини, що перевищує встановлені

інтервальні обмеження.

Регресивними є ставки, розмір яких знижується в міру збільшен-

ня об’єкта оподаткування. При цьому податок з доходу встанов-

люється у твердих сумах залежно від розміру доходу. Наочно це по-

казано в табл. 4.1.

Регресивні ставки встановлюються на об’єкти оподаткування, у

розвитку яких держава зацікавлена.

В оподаткуванні прогресивні й регресивні ставки можуть застосо-

вуватись як окремо, так і разом у вигляді прогресивно-регресивної та

регресивно-прогресивної шкали ставок.

При встановленні цих ставок необхідно виходити з існуючого до-

свіду оподаткування з урахуванням повного та своєчасного покрит-

тя витрат держави і позитивного впливу кожного податку на фінан-

сові результати діяльності платників податків.

Одиниця оподаткування — це одиниця вимірювання об’єкта опо-

даткування. Вона має фізичні (гектар, квадратний метр) і вартісні

одиниці (у гривнях). Наприклад, при розрахунку плати за земельну

ділянку, яка входить до складу населених пунктів, одиницями оподат-

кування є гектар, соті гектара, квадратні метри. Якщо використо-

вується фізичне вимірювання, одиниця оподаткування більш точно

відображає об’єкт оподаткування і відповідно більш доступна і про-

ста в розрахунку плати за землю. Грошове вимірювання об’єкта опо-

даткування може бути безпосереднім (наприклад, оцінка доходів плат-

ника податків) і опосередкованим (наприклад, при оцінці земель

сільськогосподарського призначення за ринковими і нормативними

цінами). Опосередковане грошове вимірювання одиниці оподаткуван-

ня менш точне, певною мірою відносне, оскільки може змінюватися

зі зміною цін. Тому по можливості, при оподаткуванні необхідно вста-

новлювати одиницю оподаткування у фізичному вимірюванні, що

сприятиме більш точному розрахунку податків.

Податковий період (період оподаткування) — це час, за який відбу-

вається оподаткування.

Суттєвим регулятором економічних умов платників податків є

пільги з податків. Вони виражаються в повному або частковому

звільненні платників від сплати податків. Пільги встановлюються в

законодавчому порядку за окремими видами податків або платників

з урахуванням їх платоспроможності, соціального значення товару,

що оподатковується.

У практиці оподаткування застосовуються такі види пільг: неопо-

датковуваний мінімум об’єкта оподаткування (наприклад, при утри-

манні податків із заробітної плати); звільнення від сплати податків

окремих юридичних і фізичних осіб; зниження податкових ставок для

окремих платників податків; зменшення обсягів об’єкта оподаткуван-

ня через вирахування з нього окремих видів пільг (зменшення оподат-

ковуваного доходу на суму емісійного доходу при розрахунку подат-

ку на прибуток або звільнення від сплати податку на землю заповід-

ників, ботанічних садів, зоологічних парків, науково-дослідних

закладів сільськогосподарського профілю тощо).