є однією з найважливіших ланок у розвиненій ринковій системі й означає надання прав кожній людині на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибо-ром на засадах трудового найму. Такий вибір визначається суспіль-ними потребами та індивідуальними можливостями, і тому заробіт-на плата працівників залежить від вартості робочої сили, попиту та пропозиції на неї.
Об'єктом купівлі-продажу робоча сила стає за умов існування, з одного боку, вільного вибору професії або виду діяльності, що пе-редбачає вільне переміщення людини в межах країни і за її межами, придбання будинку, квартири або оренди її на певний час, а з іншого боку, — вільного вибору між зайнятістю і незайнятістю в суспільно-му виробництві. Інакше кажучи, не тільки людина, яка здатна до праці, може це робити чи не робити, а й той, хто наймає робочу силу, також має право на вибір. А це означає, що невіддільним атрибутом ринку праці є безробіття — надзвичайно складна економічна і соці-альна проблема для будь-якої країни.
Фактично в усіх країнах існує система компенсації втрат доходів у зв'язку з безробіттям. Як правило, допомога надається з спеціальних фондів, які формують з внесків підприємств (фонд оплати праці) зкремих працівників (заробітна плата). Внески можуть бути па-ритетними (у Німеччині — на 3,25 відсотка). Хоча подекуди робото-давці сплачують вищий відсоток, ніж працівники (Канада — 3,29 проти 2,35, Франція — 4,2 проти 2,97, Японія — 0,90 проти 0,55). У деяких країнах внески роблять лише підприємства (США — 0,8 відсотка до федерального фонду та 5,4 відсотка до фондів штатів; Швеція — 2,18, Італія — 4,6 відсотка).
Форми надання страхової підтримки та соціальної допомоги без-робітним досить різноманітні й залежать від таких чинників, як ка-тегорія безробіття, наявність страхування, його тривалість, термін, сімейний стан безробітного тощо. Наприклад, у разі, якщо безробіт-ний ще ніколи не мав постійної роботи (шукає її вперше чи є тимча-сово зайнятим), він може розраховувати на соціальну допомогу в твердо визначених межах (сума чи відсоток від мінімальної зарпла-ти). У решті випадків страхові виплати комбінуються з соціальною допомогою. Розміри страхових виплат дедалі зменшуються залежно від тривалості періоду безробіття. Відбувається поступовий перехід до виплат соціальної допомоги, яка може й не мати обмежень щодо терміну, особливо коли вона є формою соціального забезпечення.
Не обмежується тривалість допомоги з безробіття у Бельгії та Данії. В інших країнах вона лімітується термінами безробіття за ка-лендарний рік (Італія — 180 днів, Канада — 38 тижнів, Норвегія — 40 тижнів, Велика Британія — 312 днів за кожним випадком втрати роботи) чи тривалістю страхового стажу (Франція — від 3 до ЗО міс., Німеччина — від 4 до 12 міс.). У Японії тривалість виплат залежить від страхового стажу та віку й коливається від 90 до 300 днів. У США вона становить 26 тижнів, але може тривати до 39 — за видом безро-біття та 56 тижнів — у разі стихійного лиха [14, c.247].
5. РИНОК КАПІТАЛУ
Фінансовий ринок (ринок капіталу, фондовий ринок) — це специфічна сфера економічних відносин, де відбувається купівля-продаж фінансових ресурсів. Вона характерна лише для розвиненої ринкової економіки і включає: кредитний ринок і ринок цінних па-перів. Такий ринок формується на основі коштів підприємств, орга-нізацій і населення й обслуговує обіг платіжних коштів, кредитів та цінних паперів. У розвиненому конкурентному середовищі він ство-рює гнучкий механізм мобілізації та перерозподілу вільних коштів для забезпечення фінансування витрат підприємств і організацій, істотного розширення можливостей вишукування необхідних фінан-сових ресурсів для виробничого і соціального розвитку.
Кредитний ринок є системою відносин між позикодавцями і позикоодержувачами з приводу позики в товарній або грошовій формі.
Суб'єктами кредитного ринку виступають юридичні особи (підприємства, організації, банки, держава) через свої повноправні органи, а також фізичні особи (громадяни). Залежно від суб'єктів і змісту відносин розрізняють:*
взаємний кредит, тобто кредитні відносини між підприємства-ми, фізичними особами і небанківськими закладами; різновидом взаємного кредиту є комерційний кредит у товарній формі, що на-дається постачальником покупцеві;*
банківський кредит — надається банками, як правило, у грошовій формі;*
державний кредит — кредитором виступає держава;*
кредит на цілі споживання — надається у формі взаємного (комерційного) і банківського; позикоодержувачами є фізичні особи. Позикоодержувачі залежно від величини позики, терміну, на який вона видається, попиту і пропозиції кредитів, рівня інфляції та інших економічних чинників сплачують кредиторам певний відсоток.
Ринок цінних паперів у вигляді акцій, облігацій, зобов'язань державного казначейства, ощадних сертифікатів та векселів не тільки є прямим продовженням кредитного ринку, з яким він взаємодіє, а й має багато особливостей, одна з яких полягає у необхідності право-вого регулювання відносин між усіма його учасниками. Цінні папе-ри — це грошові документи, які визначають взаємовідносини між суб'єктами, що їх випустили, і тими, хто придбав їх. Вони передба-чають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передавання грошових та інших прав, передбачених цими документами, особам, що є власниками їх.
Акція свідчить, що її власник став одним із співвласників підприє-мства і має права на отримання певної частки прибутку, який називають дивідендом, на управління підприємством, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного підприємства.
Акції випускаються на пред'явника та іменні. Кожна акція має номінальну вартість, а у разі вільного обігу на ринку цінних папе-рів — і ринковий курс. Останній залежить від кількості акцій, розмі-ру дивідендних виплат та позикового відсотка.
На ціну акції значною мірою впливає довіра до того чи