Власник облігації є кредитором одного з суб'єктів господарюван-ня, за що отримує певний фіксований відсоток. Засоби, які вкладені в акції, можуть бути компенсовані лише через продаж їх на фондовій біржі за курсом, а облігації — через передбачений час відшкодову-ються за номінальною вартістю.

Зобов'язання державного казначейства засвідчують, що їхній влас-ник вніс кошти до бюджету і має право на отримання фінансового доходу впродовж усього строку володіння цими цінними паперами. Вони бувають коротко-, середньо- і довгострокові (від кількох місяців до одного року, 5 і 25 років). Держава здійснює за ними щорічні виплати за купонами, а також за тиражними погашеннями шляхом викупу.

Ощадні сертифікати — це письмове засвідчення кредитною установою депонування коштів, яке дає право на отримання через визначений термін депозиту і відсотків за ним.

Вексель — грошове зобов'язання, яке має бути сплачене боржни-ком його власнику.

Ринок цінних паперів складається з двох частин — первин-ного і вторинного ринків. На першому відбувається емісія цінних паперів, тобто випуск їх у обіг. Другий ринок призначений для пере-продажу цінних паперів. Це відбувається на фондовій біржі, через що ринок цінних паперів називають фондовим ринком. Саме він дає змогу в ринковій економіці забезпечити тісні прямі та зворотні зв'яз-ки між відтворенням справжнього капіталу і того, що функціонує у вигляді цінних паперів. Зокрема, прямий зв'язок біржової кон'юнк-тури залежно від стану справ у економіці дає можливість фондовій біржі через зміну курсів цінних паперів виконувати роль барометра економічної кон'юнктури. Зворотні зв'язки виявляються у впливі ко-ливань розмірів акціонерного капіталу на переливання капіталу в інші галузі, фінансування підприємств тощо.

Валютний ринок — це такий специфічний ринок, де предметом купівлі-продажу є різні національні валюти, їхнє функціонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв'язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків. Зробити це можна, прирівнюючи, наприклад, українську гривню до американського долара, японської ієни, англійського фунта стерлінгів тощо. Якщо українські підприємці ввозять американські товари, слід розрахува-тись доларами, за англійські — фунтами стерлінгів, за японські — ієнами. На валютному ринку відбувається взаємодія попиту на різні національні валюти та пропозиції їх, і встановлюється або доларова, або фунтова, або ієнна ціна української гривні [12, c.114-116].

У різних країнах валютні операції можуть здійснювати різні суб'єкти: фізичні та юридичні особи, в тому числі іноземці, уряди різних країн.

На валютному ринку всі види операцій поділяють на два види: поточні операції та операції з капіталом.

Ринок поточних операцій — це сектор валютного ринку, де купу-ють і продають валюту окремі особи або уряди. Це іноземці, що хо-чуть імпортувати національні товари, іноземні туристи, іноземні уря-ди для утримання посольств, консульств, іноземні фірми з метою переправити національну валюту до своїх країн.

Ринок операцій з капіталом включає статті витрат: а) на будів-ництво або придбання обладнання, підприємств в іншій країні — прямі інвестиції; б) на купівлю цінних паперів інших країн — порт-фельні інвестиції.

6. ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ РИНКУ ВИРОБНИЧИХ РЕСУРСІВ І КАПІТАЛУ В УКРАЇНІ

Формування ринкової економіки в Україні розпочалося з відтворенням ринкових інституцій, які існували лише в зародковому стані. Це має відбуватися за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та психологічні особливості, характерні для нашої країни.

Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин. Становлення їх по суті розпочало-ся після скасування кріпацтва у 1861 р. і відбувалося на фоні знач-них феодальних пережитків. Значним було втручання держави в економіку.

Після 1917 р. впродовж майже 70 років країна йшла шляхом роз-витку економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має віджити у всьому світі. Результат відомий: створено суспіль-ство з низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей, загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою еко-номікою, підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відом-чим, відсутністю демократичних інституцій. Це сприяло проведен-ню політики автаркії, тобто економічного відособлення від світово-го ринку. Саме тому Україна не посідає відповідного місця у міжна-родному поділі праці, в зовнішньоекономічних зв'язках.

У нас була відсутня визначальна ринкова інституція — еко-номічна самостійність господарюючих суб'єктів. Саме вона га-рантує незалежність суб'єктів ринкової економіки, їхню економічну відповідальність, без чого ринку бути не може. Більшість підприємств України належали державі, управлялись її органами, що зумовлюва-ло високий ступінь монополізму.

Відтворення інституцій багатосуб'єктних власників відбувається через роздержавлення власності, її трансформацію у різні форми — колективну, приватну. Це сприяє розвитку різноманітних форм гос-подарювання та відтворенню конкурентного середовища.

На 1 липня 1998 р. в Україні було приватизовано понад 59 тис. об'єктів, у тому числі 15,7 тис. об'єктів (26,8 відсотка) державної та 43,6 тис, (73,5 відсотка) комунальної форм власності. Майже повністю роздержавлені підприємства легкої (93,5 відсотка), деревообробної та целюлозно-паперової промисловості (91,9 відсотка). Вони вироб-ляють близько 98 відсотків продукції кожної галузі [7, c.174].

Внаслідок приватизації та акціонування підприємств, розвитку фермерства та інших форм господарювання все значнішу роль почи-нає відігравати недержавний сектор економіки.

Невіддільною інституцією ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного середовища здійснюється еквівалент-ний обмін, а отже, реалізуються інтереси продавця і покупця, відтво-рюється рівновага в економіці. Проте це класичне положення еконо-мічної теорії діє лише за наявності відповідних інших ринкових умов: монополізації сфер розподілу, обміну і виробництва, наявності різних форм господарювання, великих, середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а самостійними товаровиробника-ми. В Україні усіх цих передумов поки що в розвиненому вигляді немає.

Лібералізація цін при високому рівні монополізму призводить