Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інституції ринку можуть функціонувати лише за умов наявності ринкової інфраструк-тури (бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату), культури ведення ринкової економіки.

Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринко-ву інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продук-цію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню рин-кового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відбивати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурен-тного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.

Відтворюючи ринкові інституції, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхніх свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, ринок не формуватиметься. Цей процес може за-тягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід урахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечли-вий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що дер-жава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шля-ху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.

Світовий досвід показує, що при виборі певної моделі еко-номіки та її реалізації потрібно враховувати загальне і специфічне, яке є змістом перехідної економіки, у стадії якої перебуває Україна.

Водночас обов'язково слід мати на увазі, що загальні закономірності для перехідної економіки неоднаково виявляються в різних умовах, скажімо, в умовах східної та західної цивілізації.

Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестій-кість, оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм господарювання, що призводить до швидких якісних змін в еконо-мічному і соціальному житті суспільства. У зв'язку з цим треба передбачати альтернативні шляхи її розвитку. Потенційно існує ши-рокий спектр перспектив: від повернення у певній формі до автори-тарно-бюрократичної системи і до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки до праволіберальних, заснова-них на приватній власності систем. Слід ураховувати і те, що альтер-нативність має певні межі, які зумовлені об'єктивними і суб'єктив-ними чинниками. Серед багатьох варіантів є оптимальний для тієї чи іншої країни. Критерієм цього вибору є як загальні тенденції роз-витку світової цивілізації, так і врахування реальних ресурсів, на-ціональних особливостей, історичних традицій, географічного та геополітичного положення. Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, слід, спи-раючись на перелічені чинники.

Особливістю економіки України є те, що перед початком ринко-вих трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-директивного прийняття рішень і технологічний монополізм. Було багато підприємств, які виробляли 60-100 відсотків певного виду продукції. Така монополія не є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, рин-кових відносин, робить господарюючим суб'єктом систему держав-них установ, а підприємства виконують лише виробничі функції [4, c.235-236].

Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні має і те, що її економіка великомасштабна з незавершеним циклом виробництва, а також відбиває спеціалізацію у колишньому Радянсь-кому Союзі на важкій промисловості, воєнно-промисловому вироб-ництві та видобувних галузях. Саме це сьогодні відтворює нестачу товарів народного споживання, з одного боку, і технічну та техноло-гічну відсталість—з іншого. Це породжує величезну потребу в при-дбанні нафти та газу на світовому ринку, а отже, проблеми з торго-вельним балансом, перекоси у цінах на внутрішньому ринку.

Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б формували конкурентне середовище, може здійснюватися дво-ма шляхами: реформуванням існуючих підприємств і створенням нових. Перший шлях передбачає: демонополізацію; роздержав-лення і приватизацію; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств; диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого та середнього бізне-су; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих, які по-требують повного оновлення.

Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науко-во-технічний потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати мо-дель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і вів би до часів А. Сміта та відпо-відних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціно-утворення.

Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого по-лягає в тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі за притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде до світового ринку.

Поширене гасло «повну свободу переміщенню капіталів, товарів, людей» — не тільки популістське, а й некоректне. Хто може сьо-годні назвати таку країну, де це гасло було втілене в життя? Кожна країна, вступаючи в економічні відносини з іншими країнами, праг-не якомога повніше реалізувати свої інтереси. Саме тому вона вво-дить квоти, ліцензії, митні бар'єри щодо іноземних товаровиробників. Відповідна політика провадиться щодо міграції робочої сили. Адже кожному зрозуміло, якщо дешева робоча сила рине в країну без будь-яких обмежень, то це, з одного боку, зменшить купівельну спро-можність національного ринку країни, оскільки знизиться плато-спроможність зайнятих у галузях, куди увіллється ця робоча сила, а з іншого — призведе до