Допускаючи іноземний капітал в економіку, треба також регулю-вати ці процеси, адже вони можуть призвести до втрат у певних га-лузях виробництва, подальшого спотворення економіки, яка пере-твориться на технологічний придаток розвинених країн, де відбува-ються екологічно шкідливі або безперспективні процеси.

Досвід перехідного періоду постсоціалістичних країн, у тому числі України, свідчить: шлях до ринку в «стихійному режимі», са-мопливом — не тільки не ефективний, а й призводить до надзвичайно великих втрат у всіх сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років.

Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України ма-ють бути сучасні розвинені країни, для яких характерна змішана еко-номіка, що ґрунтується на різних формах власності. Домінуючою при цьому є корпоративна власність, взаємодія конкуренції та регулю-вання з боку держави, високий соціальний захист населення, соціаль-на орієнтація економічного розвитку [13, c.127].

Слід також ураховувати, що ринок не можна побудувати, скажімо, за шведським, американським або ще якимось зразком. Він є невід'єм-ним елементом економіки. Ринкові відносини у Японії, Італії, Бра-зилії, Алжирі різні. Характерними рисами сучасного розвиненого ринку є висока організованість, інтелектуальне кадрове забезпечен-ня його інституцій, науково обґрунтовані правові засади.

Побудова такого ринку зайняла значний час і при цьому відбува-лася на добре розвинених товарно-грошових відносинах. Сучасні розвинені країни на це витратили весь повоєнний період (3—4 деся-тиліття); Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур — приблизно два десятиліття. При цьому ринок «маленьких азіатських драконів», як називають останні чотири країни, хоч і є розвиненим, відрізняєть-ся від ринку європейських країн і американського. Він, як вважають спеціалісти, не є моделлю відкритої ринкової економіки.

Україна має будувати таку модель ринкової економіки, яка най-більше відповідає особливостям її розвитку, структурі економіки, гео-графічному положенню, менталітету народу.

Для України найприйнятнішою є модель соціальне орієнто-ваного ринку, який у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матері-альних і духовних потреб людини.

Така стратегія має ґрунтуватися на чітко визначених пріоритетах економічного розвитку, які сприяли б досягненню зазначених цілей.

Важливо обрати правильний шлях переходу до ринку.

Еволюційний шлях ґрунтується на поетапному і поступово-му введенні ринкових відносин впродовж тривалого періоду (10-15 років).

Прискорений шлях, або «шокова терапія», на перший погляд, виглядає як простий, тому що до ринку можна перейти за короткий термін (були пропозиції за 400-500 днів, 2-3 роки). Приваблює він тим, що мета досягається швидко. Використовувався навіть такий образ. Хвіст коту можна відрубати частинами, а можна зразу. У першому випадку тварина страждає кожного разу, а у другому — лише раз, а ефект той самий. Сутність такого підходу полягає в тому, що на основну масу товарів та послуг відразу вводять вільні ціни. Зрос-тання їх обмежується проведенням граничне жорсткої фінансової та кредитної політики. Вона є ключовим елементом цього варіанту. Максимально скорочується державний сектор. Соціальна підтримка населення встановлюється на мінімальному рівні.

Прихильників «шокової терапії» у нашій країні було вдосталь, як і пророків та радників різних західних шкіл, у тому числі чиказь-кої (монетаристської школи), на яку покладалося найбільше надій. Проте всі вони, по-перше, не бачать відмінностей не тільки між Ук-раїною і Росією, а й Україною і Чилі, між селянином, сформованим колективним веденням господарства, і фермером, який працює у рин-ковому середовищі. По-друге, всі вони без винятку піклуються не про інтереси України, а про свої власні інтереси, інтереси своїх ком-паній, країн. По-третє, монетаризм у його класичному розумінні зво-диться до вільного ринку, де рівновага у суспільстві досягається за рахунок грошової політики, вільного ціноутворення. В наших умо-вах багаторівневого монополізму (власності, технології, управління) це зумовлювало руйнацію економіки, дестабілізацію суспільства.

Засади ринкової економіки в Україні мають вводитися прискоре-но, але без «шоку».

Поелементний, еволюційно-радикальний шлях поєднує посту-повість, поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків — з іншого. Раптово перейти до ринку не вдасться, тому що в Україні, по суті, немає розвиненої інфра-структури, без якої не може існувати сучасний ринок. Економіка по-требує радикальної структурної перебудови. Без цього неможливо наповнити внутрішній ринок споживчими товарами, посісти чільне місце на міжнародному ринку. Для того щоб досягти цього, потрібні величезні капітальні ресурси. Сподівання на допомогу ззовні — не-реальні, їх треба шукати всередині країни, в її сучасній економіці. Гострим є дефіцит на кваліфіковані підприємницькі кадри для робо-ти у банках, на біржах тощо. Саме тому для побудови ефективної ринкової економіки Україна має демонтувати стару господарську си-стему і поступово вводити ринкові елементи.

Вирішення цього складного завдання потребує, з одного боку, при-скореного переходу до ринку, а з іншого — виходу економіки з кризи. Такими є реальні обставини, з якими не можна не рахуватися, обира-ючи стратегію переходу до соціальне орієнтованої ринкової економіки.

Головним чинником створення моделі ринку, про яку йдеться, має бути послідовна діяльність держави щодо створення необхідних інституцій ринку.

Регулююча роль держави має здійснюватися методами, які адек-ватні ринковим формам господарювання. Для цього слід розробити цільові програми розвитку визначальних сфер господарства; забез-печити підтримку пріоритетних напрямів економічного розвитку, виділення для цих цілей кредитів, зменшення податків; стимулювання розвитку виробництва, а не посередницької діяльності, різних со-ціальних форм господарства; створити сприятливі умови для залу-чення в країну приватного іноземного капіталу, передусім у формі прямих інвестицій до виробничої сфери, галузей, що виробляють товари споживання. Держава має регулювати випуск національної грошової одиниці, здійснювати контрольовану емісію, забезпечувати взаємодію націо-нального ринку з міжнародним. Регулююча роль держави має полягати у