1.Теоретичні основи дослідження інвестиційного клімату в економіці

1.1.Зміст поняття “інвестиційний клімат”

Останнім часом в наукових публікаціях, на різних ієрархічних рівнях управління, в засобах масової інформації і навіть в побуті оперують поняттям “інвестиційний клімат”. Для того, щоб зрозуміти його зміст, необхідно спочатку вияснити, що вкладають в такі поняття, як “інвестиція”, “інвестор”, “інвестиційна політика”, “інвестиційний процес” тощо. Перед тим, як говорити про інвестиційний клімат розглянемо більш детально зміст названих понять.

Терміном «інвестиції» позначається багатозмістовне поняття. Так, під інвестицією розуміють покупку акцій або облігацій з розрахунком на деякі фінансові результати. В широкому розумінні інвестиції забезпечують механізм, необхідний для фінансування росту та розвитку економіки країни. У більш вузькому розумінні під інвестицією переважно розуміють довгострокове вкладення капіталу у власній країні чи за кордоном в підприємства різних галузей, у підприємництво, справу, діло, інноваційні проекти, соціально-економічні програми, а інвестор - це вкладчик - особа, організація чи держава, що здійснює інвестицію. Отже, інвестиції можуть бути державні, які утворюються із засобів державного бюджету чи державних фінансових джерел; іноземні - ті, що вкладаються зарубіжними інвесторами, іншими державами, іноземними банками, компаніями, підприємцями; приватні, які утворюються із засобів приватних, корпоративних підприємств і організацій, громадян, включаючи як власні, так і залучені кошти.

Розрізняють виробничі інвестиції, які направляються на нове будівництво нових та реконструкцію, розширення і технічне переозброєння діючих підприємств, та інтелектуальні інвестиції, які вкладаються в створення інтелектуального, духовного продукту. Інвестиції бувають контролюючими (прямі інвестиції, які забезпечують володіння понад 50 % голосуючих акцій іншшої компанії) і неконтролюючими (інвестиції, які забезпечують менше, ніж 50 % акцій іншої компанії).

Інвестиції – це будь-який інструмент, в який можна вкласти гроші, з розрахунком на збільшення їх вартості або забезпечити позитивну величину прибутку.

Незалучені грошові кошти не є інвестицією, так як цінність готівкових грошей може бути “з’їдена” інфляцією, та вони не можуть забезпечити ніякого доходу. Якщо ту ж суму помістити на ощадний рахунок до банку, то їх можна назвати інвестицією, так як рахунок гарантує деякий дохід. Існують різні форми вкладення капіталу, які розрізняються за рядом факторів: в цінні папери та нерухомість, в боргові зобов’язання, акції та опціони, з меншим та більшим ризиком, на короткочасний та довгочасний строк, прямі та непрямі.

Для того, щоб мати повноцінне уявлення про суть інвестиції, спочатку звернемось до основних понять, розглянемо структуру інвестиційного процесу, його учасників, типи інвесторів а також інвестування.

Цінні папери, або фондові цінності – це інструменти вкладання грошей, які представляють собою боргові зобов’язання або забезпечують право участі в компанії в якості власника, право покупки або продажу долі в компанії. Майнові вкладення – це вкладення в реальні активи компанії або реальне власне майно. Реальні активи – це земля, будівлі та все те, що “прив’язане” до землі. Реальне власне майно – це золото, антикваріат, мистецькі твори та інші колекційні предмети.

Інвестиції можуть бути прямі та непрямі. Прямі інвестиції - це форма вкладень, яка дає інвестору безпосереднє право власності на цінні папери та майно. Також прямими інвестиціями, називають, вкладення капіталу, при якому інвестор навпростець придбав правлення активами у вигляді фондових або майнових цінностей.

Непрямі інвестиції це вкладення ресурсів до портфеля, інакше кажучи, набір цінних паперів або майнових цінностей. Наприклад, інвестор може придбати акцію взаємного фонду, який представляє собою диверсифікований набір цінних паперів, що випускаються іншими фірмами. Зробивши цю покупку, інвестор не буде мати право управління активами окремо взятої компанії, але буде мати долю у портфелі.

Як правило, інвестиції пов’язані або з інтересами кредитора, або участі в капіталі в якості власника. Боргові цінні папери, як вкладення в нематеріальний актив, представляють собою ресурси, виданні в борг з обміном на право отримання прибутку у вигляді відсотків, та зобов’язань боржника повернути суму вчасно. Звичайно, інвестор придбає право участі в капіталі компанії, купуючи цінні папери, знайомі нам під загальною назвою – акції. Опціони не відносяться ні до боргових інструментів, ні до дольових. Опціони - це цінні папери, які дають інвесторам право придбати інший цінний папір або актив, по заздалегідь встановленій вартості по закінченні оговореного строку.

Інвестиції розрізняються і за ступенями ризику, а саме: високоризикові та малоризикові інвестиції. Інвестиції з низьким рівнем ризику – це вкладення, які вважаються безпечним засобом для отримання прибутку. Інвестиції з високим рівнем ризику – це вкладення, які вважаються спекулятивними з точки зору гарантії отримання прибутку. Спекуляція – це операція придбання та продажу фінансових інструментів, вартість та прибутковість яких, у майбутньому, будуть невизначеними величинами.

З точки зору терміну дії інвестиції поділяються на довго- та короткострокові. Строк дії короткострокових інвестицій зазвичай становить один рік; довгострокові інвестиції розраховані на строк більше року або, як, наприклад, звичайні акції, зовсім не обмежуються строком. Прикладом короткострокового вкладення є депозитний сертифікат зі строком шість місяців, а облігації зі строком погашення 20 років – інструмент довгострокового вкладення.

В цілому інвестиційний процес – це механізм, що об'єднує попит та пропозицію, тобто тих, хто пропонує гроші, і тих, хто пред’являє попит на інвестицію. Звичайно, обидві сторони зустрічаються в фінансових інститутах або на фінансовому ринку. Іноді, при угоді з майновими цінностями, продавці та покупці вступають в угоду на пряму. Фінансові інститути – це такі організації, які приймають вкладення та дають залученні гроші в борг або інвестують в