Згодом посилилася дія додаткових чинників скорочення прибутку і його інвестиційної складової — падіння виробництва та його масова збитковість (частка збиткових підприємств у промисловості зросла з 83% їх загальної кількості у 1993 р. до 53% у 1998 р.), неефективна система оподаткування, платіжна криза, незавершеність реформування власності, а відтак і пасивність підприємців щодо легального розвитку їх бізнесу [87].

Неплатежі практично зупинили процес інвестування, проблематичним стало не тільки розширене, а й просте відтворення. У структурі пасивів бух-галтерських балансів підприємств практично всіх галузей економіки сумарні кошти амортизаційного фонду, фінансування капітальних вкладень та до-вгострокових кредитів менші, ніж частка кредиторської заборгованості: у бу-дівництві у 2,5 раза, промисловості та сільському господарстві у б разів, житлово-комунальному господарстві у 37 разів.

Суттєвим упущенням перших років становлення української економіки в умовах незалежності було фактичне руйнування амортизації. Амортизаційні відрахування, на відміну від прибутку, є в усіх підприємствах, включаючи й збиткові. Вони можуть бути стабільною базою фінансової самостійності підприємств у відтворенні основних фондів.

Унаслідок несвоєчасної та часткової індексації основних фондів протя-гом 1992—1993 рр. і непроведення її у 1994 р. амортизаційні відрахування скоротилися до мізерної величини, перехід до нової системи амортизації та значно вищих її норм гальмувався до 1997 р. У результаті цього загальмува-лося, а в подальшому фактично припинилося оновлення основних фондів, збільшилася частка фондів з перевищенням нормативних строків служби.

Надана підприємствам з 1990 р. самостійність у використанні амортиза-ційних відрахувань, відсутність належного контролю з боку держави за їх цільовим використанням призвели до ситуації, коли з джерела фінансування капітальних вкладень вони стали джерелом поповнення обігових коштів. Це також сприяло переважанню споживацьких, сьогоденних інтересів, проїданню основного капіталу майже в усіх суб'єктів господарювання.

У ринковій економіці роль головного механізму мобілізації інвестиційних ресурсів з різних джерел виконують банківська система та фон-довий ринок.

На початку 90-х років становлення банківської системи, концентрація її капіталу знаходилися на початковій стадії. Внаслідок низької ліквідності, з одного боку, та економічної і політичної нестабільності, з іншого, вона була здатна обслуговувати тільки посередницьку діяльність, а не довгострокові потреби.

Для існування фондового ринку на той час не було підвалин. Розвиток українського фондового ринку в Україні знаходиться у прямій залежності від динаміки та характеру приватизаційних процесів, які гальмувалися до 1995 р. Прийняття того ж року указів Президента України, спрямованих на приско-рення приватизації, стимулювало розгортання масової малої приватизації, метою якої було не залучення капіталів до реформованих підприємств, а виконання соціальних гарантій населенню.

Усе це в 1991—1994 рр., в умовах посилення кризових явищ в економіці та високого рівня інфляції, негативно позначилося на інвестиційній діяль-ності.

Обсяги внутрішніх інвестицій протягом 1991—1994 рр. скоротилися на 56%, знизились показники введення в дію виробничих потужностей та об'єктів соціальної сфери, зросли обсяги незавершеного будівництва [87].

Таблиця 2

Обсяги інвестицій в економіку України у 1990—1998 рр.

Рік | У фактичних цінах | Темп зростання, %% | ВВП, млрд.крб.*

млрд.крб.* | %% до ВВП | річний | до 1991 р. | до 1994 р.

1990 | 31,1 | 18,6 | 101,9 | 167,1

1991 | 49,7 | 14,4 | 92,9 | 100,0 | 299,4

1992 | 865,99 | 17,2 | 63,1 | 63,1 | 5032,7

1993 | 29310 | 19,8 | 89,6 | 56,5 | 148273

1994 | 228000 | 18,9 | 77,5 | 43,8 | 100,0 | 1203769

1995 | 937820 | 17,2 | 71,5 | 31,3 | 71,5 | 5451642

1996* | 12557,3 | 15,4 | 78,0 | 24,4 | 55,8 | 81519

1997* | 12400,6 | 13,3 | 91,2 | 22,3 | 50,8 | 93365

1998* | 13958,2 | 13,4 | 106,1 | 23,6 | 54,0 | 103869

Починаючи з 1996 р. — млн грн.

Отже, прискорена лібералізація економічних відносин на першому етапі становлення перехідної економіки незалежної України мала своїм наслідком втрату керованості інвестиційним процесом.

Протягом цих трьох років відбулося катастрофічне поглиблення струк-турних диспропорцій, які мали місце ще з часів колишнього СРСР.

До розпаду СРСР 70% промислової продукції припадало на високотехнологічні галузі оборонного призначення, ресурсо- та енергоємні, які тепер втратили свої ринки. Конверсія не дала очікуваних результатів, а реструктуризація досі гальмується. Разом з тим звиклий до опіки з боку держави менеджмент цих великих підприємств здебільшого виявився нездатним до роботи в умовах конкуренції, до реальної перебудови виробництва.

За оцінками спеціалістів, у промисловості сьогодні близько 34% робочих місць і 27% основних виробничих фондів є надлишковими. Кошти на їх утримання досягають 15—25% усіх затрат на виробництво.

У той же час по товарах народного споживання постійно існував дефіцит, зі здобуттям незалежності українські виробники отримали широкий внутрішній ринок, однак не скористалися цими перевагами. Внаслідок повільної перебудови легкої промисловості частка вітчизняних товарів цієї галузі на внутрішньому ринку зменшилася до 15—20%. Потужності галузі використовуються не більше ніж на 15% [87].

Протягом 1991—1994 рр. диспропорції у промисловому виробництві посилилися: питома вага продукції соціальне орієнтованих галузей (легка, харчова промисловість) зменшилась з 36,7% у 1991 р. до 17,9% у 1994 р., машинобудування — з 26,4% до 16,1%, а паливно-сировинних галузей, на-впаки, зросла — з 17,3% до 42,6%. Поряд із ціновим чинником (шокове зрос-тання цін на енергоносії) не останню роль зіграла низька конкурентоспро-можність продукції середніх українських підприємств