зменшити кількість різних податків, зборів та обов'язкових платежів, які становлять незначну частку в державних доходах, але які створюють великі труднощі для підприємств щодо обліку цих податків. Різко скоротити частоту змін до ставок податків, меж застосування цих ставок та вимог до звітності. Прийняти новий податковий кодекс, та ввести мораторій на подальші зміни до нього;*

зменшити граничні ставки основних податків (ПДВ, податку на прибуток, прибуткового податку з громадян), вивільнивши таким чином більше капіталу для внутрішніх інвестицій;*

поступово об'єднати спрощену та звичайну системи оподаткування. Система спрощеного оподаткування для малих підприємств взагалі виявилась ефективною (хоча б тому, що малі підприємства стикались з меншою кількістю проблем щодо бухгалтерського обліку та звітності), але в недалекій перспективі такий нерівний розподіл може призвести до неефективного використання ресурсів (наприклад, великі високопродуктивні підприємства можуть потерпати від більшого податкового тиску, ніж малі, але менш ефективні підприємства) та зловживань (великі підприємства намагатимуться стати суб'єктами спрощеної системи оподаткування). Спрощена система оподаткування також створюватиме таку ситуацію, при якій малі зростаючі підприємства, які не хочуть втратити свій статус суб'єкта спрощеного оподаткування і переходити на більш високі рівні звичайного оподаткування, будуть вимушені або скорочувати темпи свого зростання, або, що більш імовірно, приховувати свої доходи, отримані понад граничні обсяги, дозволені для спрощеного оподаткування;*

провести реформування пенсійної системи, щоб змінити ставлення до відрахувань до Пенсійного фонду. В даний момент пенсійні відрахування сприймаються як додатковий податок на доходи. Персональні пенсійні рахунки дозволять громадянам ставитись до відрахувань в пенсійний фонд як до власних

заощаджень, і, завдяки цьому, обсяги наявного капіталу збільшаться.

1.2. Принципи та умови кредитування.

Важливе значення для ефективної організації кредитних відносин між банками і клієнтами мають принципи банківського кредитування. Банківське кредитування здійснюється за такими принципами: строковість повернення, цільовий характер, забезпеченість та платність кредиту.

Принцип строковості і повернення означає, що позика має бути повернена позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час.

Від дотримання принципу строковості повернення кредиту залежить можливість надання нових позик, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернення позики. Також це пов’язано з тим, що банку найчастіше не вигідно кредитувати на короткий термін і мати від цього маленькі прибутки. Порушення цього принципу кредитування призводить до перетворення строкової заборгованості за позиками у прострочену. При порушені строків повернення і наявності прострочених позик нові кредити, як правило, не надаються. Тобто погана кредитна історія не дозволить клієнту знов отримати в керування певну суму грошей.

Цільовий характер кредитування припускає вкладання позикових коштів у конкретні господарські процеси, проекти, заходи. Кредит надається позичальнику, як правило, на конкретну ціль (що фіксується ще на етапі подання клієнтом заяви про надання кредиту), тобто клієнт повинен заздалегідь сформувати собі чіткі цілі, щодо використання ресурсів, а не тому що у нього виникла негайна потреба в коштах. Від дотримання цього принципу багато в чому залежить своєчасність повернення позики, тому що тільки реалізація цілі, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні грошові кошти для погашення боргу.

Принцип забезпеченості має захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу в наслідок неплатоспроможності позичальника. Він означає, що проти заборгованості за позиками, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника має бути певне майно (товари або цінні папери), яке враховується в активі його балансу, або зобов’язання третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства тощо).

Здійснення кредитних операцій комерційних банків має відповідати певним вимогам й умовам.

Кредити видаються тільки в межах наявних ресурсів, що є в розпорядженні банку. Про кожний випадок надання позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу (великі кредити), комерційний банк мусить повідомити Національний банк України. Сукупна заборгованість за кредитами, врахованими векселями та 100% суми позабалансових зобов’язань, виданих одному позичальнику, не можна перевищувати 25% власних коштів комерційного банку.

Загальний розмір кредитів наданих банком, стосовно всіх позичальників, з урахуванням 100% позабалансових зобов’язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.

Позики надаються всім суб’єктам господарюванням незалежно від форми власності за умови, що позичальник є юридичною особою, зареєстрованою як суб’єкт підприємництва, або фізичною особою.

Рішення про надання кредиту приймаються колегіально (кредитним комітетом (комісією) банку, філії) й оформляються протоколом.

Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку, які включають: пріоритетні напрями в кредитуванні; обсяги кредитів та структуру кредитного портфеля; граничні розміри кредиту на одного позичальника; методику оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника; рівень процентної ставки тощо. Якщо частка кредитів у загальному обсязі робочих активів банку становить до 30%. Це означає, що банк проводить досить обереж-ну кредитну політику і забезпечує свою прибутковість за рахунок менш ризикованих активних операцій. Але в цьому разі банк втра-чає значний сегмент фінансового ринку. Таке співвідношення між кредитами і робочими активами більш бажане для новоствореного банку, який ще не має достатнього досвіду кредитної роботи.

При продуманій кредитній політиці частка кредитів у робочих активах перебуває в межах 30—50%. Така політика притаманна ста-більним і надійним банкам, які мають достатній досвід кредитної роботи.

Частка кредитів, що перевищує 50% робочих активів, свідчить про агресивну кредитну політику банку. Вона може бути обґрунтованою тільки над прибутками і не може бути тривалою. Слід пам'я-тати, що чим більша частка кредитів у робочих активах і тривалі-ший часовий термін її існування, тим вищий ступень ризику.

За методикою