Метод оцінки ризику Шарпе базується на величині очікуваного прибутку, яка враховує статистичні дані про цого рівень протягом певного часового тренду. Разом із розподілом ризику на систематичний і не систематичний введення в розрахунок показника очікуваного прибутку було тим революційним досягненням, яке дало змогу В. Шарпе згодом дало згодом одержати звання лауреата Нобелівської премії. За Шарпе, величина очікуваного прибутку визначається виходячи з середньогалузевої норми доходності і тенденції розвитку ринку в цілому. Таку інформацію досить легко одержати в країні з розвинутою й стабільно функціонуючою економікою. В стані ж реформ, у якому перебуває нині Україна, визначення величини очікуваного прибутку пов’язане із значними ускладненнями.

Спосіб подолання браку інформації про тенденції розвитку ринку пропонують російські вчені. Припущення про розмір очікуваного прибутку базується на ймовірності настання певної фази розвитку економіки і відповідного рівня доходу ( див таблицю ).

Таблиця. Ймовірності настання фаз економічного циклу.** Фере В.А., Романчеко О.В. Методи оцінки фінансового ризику // Фінанси України. – 1997. - №2.- с.50

Стан економіки | Ймовірність, Р, % | Рівень прибутку, %

Глибокий спад | 0,05 | Х1

Невеликий спад | 0,20 | Х2

Середнє зростання | 0,50 | Х3

Невелике піднесення | 0,20 | Х4

Сильне піднесення | 0,05 | Х5

Очікувана норма доходу обчислюється за формулою:

Х = І Рп Хп ** Фере В.А., Романчеко О.В. Методи оцінки фінансового ризику // Фінанси України. – 1997. - №2.- с.49 , де

Х – очікувана норма доходу;

Рп – ймовірність настання певної фази циклу;

Хп – рівень прибутку, звичайний для певної фази циклу (значення з таблиці).

Таким чином, стає непотрібним аналіз великих динамічих рядів. Достатньо знати тільки звичайну для певної стадії економічного циклу норму доходності. При цьому підході треба мати на увазі, що об’єктивні або частотні ймовірності настання подальших подій можуть використовуватися тільки у дуже малій галузі економічних рішень, які звичайно пов’язані з якимись подіями або процесами. Інвестор стикається з такими новими можливостями або подіями, об’єктивну ймовірність настання яких часто неможливо визначити на підставі статистичних спостережень. Отже, статистичні методи оцінки ризику не вирішують одного з головних питань, яке стоїть перед суб’єктом ризику: оцінки в умовах обмеженості інформаційного контуру з урахуванням індивідуальних особливостей певної сітуації.

Дуже зручним на практиці виявляється нормативний метод оцінки ризику. До його позитивних рис належить перш за все легкість розрахунків. Систему нормативів можна розглядати як один із варіантів рейтингового методу з тією різницею, що шкала оцінки заздалегідь сформована і складається з мінімуму значень ранжування.

Нормативний метод оцінки дає змогу визначити ступінь ризику з максимальною точністю: порівняння з нормативом відбувається за шкалою “низький ризик”, “нормальний ризик”, “високий ризик”. Отже, цей метод не дає можливості врахування всіх нюансів конкретної сітуації.

На врахування індивідуальності конкретної ситуації, де вибір рішення пов’язаний із ризиком, більше спрямований рейтинговий метод оцінки. Головна його перевага – можливість добору коефіцієнтів, виходячи з конкретної мети аналізу. Отже, система рейтингової оцінки складається з таких елементів: системи оціночних коефіцієнтів; шкали ваги цих коефіцієнтів ( якщо у ній є необхідність ); шкали оцінки значень одержаних показників; формули розрахунку остаточного рейтингу.

Рейтинговий метод найпристосованіший для оцінки ризику в умовах розбудови ринкових відносин. На це є декілька причин. По-перше, цей метод при його використанні не передбачає аналізу великих масивів даних, тому оцінка мінімально залежить від широти інформаційного контуру. По-друге, при використанні рейтингового методу одразу відбувається ранжування одержаного результату за певною шкалою. По-третє, рейтинговий метод вимагає від користувача математичних знань тільки в рамках елементарних фінансових розрахунків. Це важлива обставина, оскільки оцінку ризикованості робить переважно персонал із кваліфікацією економістів, а не математиків.

Але існують й проблеми з використанням методу рейтингової оцінки. Однією з проблем, що пов’язані з розробленням життєздатної системи рейтингової оцінки, є проблема вибору еталона для порівняння. Порівняння з умовним еталонним підприємством цілком можливе, але вибір такого еталону вимагає уточнення для кожного виду ризику. Не обов’язково вибирати серед великої кількості підприємств найкраще. Зрозуміло, що реально жодний суб’єкт господарювання не може претендувати на найкращі показники геть у всьому. Зручніше просто вибрати серед показників якогось переліку підприємств найкращі і сформувати з них той самий еталон для порівняння.

Наявність у рейтинговій оцінці певних еталонних значень передбачає, що рейтинг обчислюється методом відстаней або різниць між реальним та еталонним значеннями. При визначенні остаточного рейтингу ранжуються не значення, а відстані. Традиційний рейтинг виключає операцію ранжування відстаней, завдяки чому економиться час.

Пошук ефективних підходів до управління ризиками став одним із найважливіших напрямків розвитку сучасної економічної науки. В найбільш широкому розумінні ризиком називають невизначеність у відношенні здійснення тієї чи іншої події в майбутньому. В бізнесі ризик пов’язується насамперед з фінансовими втратами, що виникають у випадку його реалізації. Оскільки повністю уникнути ризиків неможливо, то ними можна і треба свідомо керувати, пам’ятаючи про те, що всі види ризиків взаємопов’язані і їх рівень постійно змінюється під впливом динамічного оточення.

У міжнародній практиці процес управління ризиками розглядається як ключова сфера менеджменту, значна увага приділяється вивченню ризикових сфер, пошуку ефективних методів контролю, оцінки та моніторингу ризиків, створенню відповідних систем управління. Теоретичні дослідження вітчизняних науковців з проблем невизначеності та ризику здебільшого присвячені аналізу причин виникнення, класифікації та методам кількісної оцінки ризиків, менше уваги приділяється пошуку ефективних прийомів управління, які були б адекватними до реальних можливостей вітчизняних підприємців.

Серед фінансових ризиків, які визначаються ймовірністю грошових втрат у зв’язку з