непередбаченими змінами у обсягах, дохідності, вартості та структурі активів та пасивів, особливе місце займає група цінових ризиків. Цінові ризики пов’язуються з ймовірністю зміни ринкових цін та їх впливу на фінансові чи фізичні активи, що обліковуються як за активними, так і за пасивними бухгалтерськими рахунками на балансі компанії, підприємства чи банку, а також за позабалансовими статтями. Отже, зміна ринкової ціни активів спричиняє зміну вартості активних, пасивних статей балансу або позабалансових зобов’язань, формуючи в кінцевому підсумку прибутки або збитки за позиціями, чутливими до кон’юнктури ринку. Цінові ризики найбільше виявляються при оцінці вартості статей балансу, виходячи з ринкових цін, за станом на кінець кожного робочого дня. В такому випадку будь-які зміни ринкової ціни зразу відбиваються на балансі. При несвоєчасному обліку втрат або прибутків виникають додаткові проблеми, оскільки необізнаність відносно факторів ризику не означає їх відсутності.
У фінансовій діяльності найбільш значними ціновими ризиками є ризик зміни відсоткових ставок та валютних курсів, а також ринковий ризик, пов’язаний зі зміною вартості цінних паперів. Ризик зміни відсоткової ставки (відсотковий ризик) присутній у діяльності позичальників, кредиторів, власників цінних паперів, інвесторів. Ва-лютний ризик виникає у тих суб'єктів господарської діяльності, які мають на балансі активи, пасиви або позабалансові статті, деноміновані в іноземній валюті. На ринковий ризик наражаються власни-ки цінних паперів. Таким чином, більшість суб'єктів господарської діяльності так чи інакше мають справу з ціновими ризиками, а нестабільність та непередбачуваність протягом останніх років як міжна-родного, так і національних фінансових ринків значно загострили проблему пошуку оптимальних методів управління цією групою ризиків.
Необхідною умовою досягнення успіхів у сфері діяльності, яка характеризується підвищеною ризиковістю, є створення та вдосконалення систем управління ризиками, що дозволяють виявити. оцінити, локалізувати та проконтролювати ризик. Механізм прийняття рішень повинен не тільки ідентифікувати ризик, але й дозволяти оцінити, які ризики і в якій мірі може брати на себе компа-нія, а також визначати, чи виправдає очікувана дохідність відповідний ризик. Виправданий або допустимий ризик — необхідна складова стратегії і тактики ефективного менеджменту. Процес управ-ління ризиками включає широкий спектр дій, які можуть бути представлені як послідовність наступ-них етапів:
усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;
аналіз та оцінка ризику: мінімізація або обмеження ризиків за допо-могою відповідних методів управління;
здійснення постійного контролю за рівнем ризиків із застосуванням механізму зворотного зв'язку.
Перший етап процесу управління ціновими ризиками реалізується досить просто, оскільки сам факт володіння балансовими та (або) позабалан-совими позиціями, чутливими до зміни відсотко-вих ставок, валютних курсів або фондових індексів уже означає наявність ризику. Ідентифікувати ри-зик та проаналізувати його характер необхідно, але недостатньо. Важливо з'ясувати розмір ризику, тобто здійснити його квантифікацію. Ступінь ризику еко-номічних рішень оцінюється очікуваними втрата-ми, що є наслідками даного рішення. Через це системи оцінки ризику, які формалізують процес вимірювання та розрахунків, мають визначати три основні компоненти ризику: розмір (обсяг мож-ливих втрат), імовірність негативної події, три-валість впливу ризику.
Даний етап процесу управління завершується порівняльним аналізом реального та допустимого рівнів ризиків. Якщо фактичний ризик не переви-щує межі допустимого, то керівництво може об-межитися контролюючою функцією з метою не-допущення зростання рівня ризиковості, тобто зразу перейти до останнього етапу управлінського процесу. Якщо ж рівень реального ризику переви-щує допустимі межі, то виникає проблема пошу-ку оптимальних методів управління, вибір яких значною мірою визначається видом ризику, а та-кож особливостями та можливостями конкретно-го підприємства, загальним станом економіки, ступенем розвитку інфраструктурних елементів фінансової системи, законодавчим та норматив-ним середовищем.
Для управління ціновими ризиками викорис-товується методика хеджування (від англ. hedge— захищатися від можливих втрат, ухилятися, обме-жувати), під якою розуміють діяльність, спрямо-вану на створення захисту від можливих втрат у май-бутньому. Більшість зарубіжних учених (Дж. Сінкі. Пітер Роуз) до хеджування відносять будь-які дії, спрямовані на обмеження чи мінімізацію цінових ризиків. Таким чином, хеджування включає спо-соби впливу на структуру балансу з метою обме-ження цінових змін і створення систем захисту від ризиків шляхом укладання додаткових фінансових угод, які дозволяють компенсувати можливі втра-ти. Дотримуючись такого ж погляду, конкретизує-мо прийоми хеджування, згрупувавши їх за пев-ними ознаками.
Якщо підбір активів і зобов'язань за сумами та строками здійснюється в рамках балансових по-зицій. то такий підхід до управління ціновими ризиками називають природним, або звичайним хеджуванням. До даної групи відносять такі прийо-ми: структурне балансування надходжень і платежів. управління розривом між чутливими активами і зобов'язаннями (геп-менеджмент), управління се-редньозваженим строком погашення (дюрація). Використання позабалансових видів діяльності з ме-тою мінімізації цінових ризиків розглядається як штучне, чи синтетичне хеджування. Зміст прийо-му полягає у створенні позабалансової (штучної) позиції, яка дозволяє одержати компенсацію фінансових втрат за балансовою позицією у разі реалізації цінового ризику. Позабалансова позиція утворюється при проведенні операцій з фінансо-вими деривативами. до яких відноситься укладен-ня форвардних та ф'ючерсних угод з метою ство-рення компенсуючої позиції, проведення операцій страхування ризиків за допомогою опціонів, обмін платежами у відповідності з балансовими характе-ристиками учасників угоди на основі своп-контрактів.
Операції з деривативами проводяться на стро-кових фінансових ринках, тому необхідною пере-думовою застосування прийомів штучного хеджу-вання цінових ризиків є активно діючий та високоліквідний ринок, який створює можливості для проведення фінансових операцій у будь-який час і у будь-яких обсягах. В Україні строковий ри-нок тільки починає формуватися, цей процес відбувається досить повільно, домінування спеку-лятивних мотивів учасників торгівлі не сприяє популяризації та стабільному функціонуванню ринку, а вибір фінансових інструментів незнач-ний. У зв'язку з фінансовою кризою восени 1998 р. було припинено торгівлю