Якщо з якоїсь причини не вдається мінімізува-ти ризик, тоді керівництво може прийняти рішення про його обмеження, яке здійснюється шляхом зниження обсягів фінансових та господарських операцій, у зв'язку з якими виникає ризик, та (або) скорочення ризикового періоду з метою змен-шення ймовірності настання негативної події. Су-б'єкти господарювання можуть використовувати в своїй діяльності тактику уникнення ризику шля-хом відмови від проведення певних фінансових операцій, освоєння нових ринків, впровадження нових послуг і продуктів, інших дій. які супро-воджуються підвищеним ризиком. Але в деяких видах бізнесу, наприклад, в банківській діяльності. такий підхід не завжди прийнятний. Якщо компа-нія може працювати без залучення кредитних ре-сурсів. розміщення коштів на депозитах, купівлі цінних паперів, проведення експортно-імпортних операцій, то банк не в змозі уникнути багатьох видів ризиків. Крім того. значна частина банків-ських операцій визначається, насамперед, потре-бами клієнтів, без яких банк існувати не зможе. Тому саме банки мають працювати над удоскона-ленням діяльності та пошуком нових підходів до вирішення проблем ризиковості, якнайширше за-стосовуючи методи мінімізації цінових ризиків.

Успішність діяльності суб'єктів господарюван-ня значною мірою залежить від прийнятої кон-цепції управління ризиками. Але визначення мети процесу управління ризиками не таке вже й одно-значне, як може здатися на перший погляд. Ба-жання уникнути або мінімізувати ризики є при родним. але вирішення проолеми ускладнюється існуванням прямої залежності між ризиком та прибутком. Вишин рівень ризику налає потенційні можливості отримання підвищеного прибутку, але не виключає можливості додаткових втрат у ви-падку реалізації ризику. Мінімізація рівня ризику дає змогу отримати невисокий, але стабільний прибуток. Отже. балансування між прибутковістю та ризиком, пошук їх оптимального співвідношення розглядається як одне з важливих і складних зав-дань. що постають перед керівництвом кожного суб'єкта господарської діяльності.

Узагальнюючи підходи до вирішення пробле-ми ризик — прибуток, можна виділити дві основні моделі управління, які формалізують обрану стра-тегію поведінки на ринку (див малюнок).

Перша модель управління максимізує прибуток (П) при обме-женні рівня ризику (Р) шляхом встановлення мак-симально допустимого його значення (Р'). Озна-чений підхід до управління називають стратегією нехеджування ризиків, що реалізується через за-стосування незбалансованих

Малюнок. Моделі та методи управління ризиками.

прийомів управління активами і зобов'язаннями, до яких належать такі: утримання відкритої валютної позиції; незбалансованість активів і зобов'язань, чутливих до змін ринкової відсоткової ставки, за строками та сума-ми (геп-менеджмент); формування високоризикового портфелю цінних паперів, проведення спе-кулятивних операцій з фінансовими деривативами. Така позиція учасника ринку означає свідоме прий-няття певного ризику з метою отримання підви-щеного прибутку за рахунок сприятливої ринко-вої кон'юнктури і характеризується спекулятивними тенденціями. Основне завдання процесу управлін-ня за даного підходу — недопущення ситуації пе-реростання допустимого ризику в катастрофічний. який загрожує самому існуванню суб'єкта госпо-дарювання і призводить до банкрутства.

У другій моделі управління цільовою функцією є мінімізація ризику, а обмеженням — вимога утри-мання показників прибутковості на певному рівні. не нижчому за заданий (П'). Така модель викорис-товується. якщо розмір чистого прибутку, який отримує підприємство чи банк. влаштовує керів-ництво, і основною метою є стабілізація результатів. Результат досягається за допомогою збалан-сованих прийомів управління активами і зобов'я-заннями. до яких належать утримання закритої валютної позиції, формування збалансованого портфелю цінних паперів (наприклад, індексного портфелю), узгодження строків та розміру активів і зобов'язань, чутливих до змін відсоткової став-ки. проведення операцій страхування ризиків. Да-ний підхід прийнято називати стратегією хеджування ризиків.

В абсолютизованому вигляді перша модель управління може бути проілюстрована діяльністю фондів по інвестуванню ризикових операцій на біржах і товарних ринках світу, які мають на меті одержання гіперприбутків, свідомо приймаючи на себе мегаризик. Найбільш успішними в цін сфері стали фонди: Еverest Capital (МаркДимитриджері) — 54.01%; White Tiger (Девід Керл) - 45.44%; Long Term Capital (Джон Меріветер) — 35.1 Quantum (Джорж Сорос) із середньорічною нормою при-бутку на капітал 28.84%. Зміст такого виду бізнесу полягає в одержанні компенсації за прийнятий на себе фінансовий ризик, розмір якого обмежуєть-ся тільки величиною наявного капіталу. Реалізація ризиків — не таке вже й рідкісне явище, але зде-більшого вона призводить до краху, як це сталося в жовтні 1997 р. з фондом Global System (Віктор Нідерхоффер) після програшу 50 млн дол. США на біржі Chicago Mercantile Exchange.** Примостка Л. Управління фінансовими ризиками. // Економіка. Фінанси. Право. – 1999 - №2 – с.12

Згідно з класичною теорією управління прибу-ток підприємств має формуватися за рахунок ви-робництва продукції або надання послуг, а ме-неджмент повинен намагатися уникнути ризиків, не пов'язаних з основною діяльністю. Таким чи-ном. в ідеалі управління має здійснюватись за другою моделлю, адже стратегія хеджування доз-воляє суттєво зменшити або повністю ліквідувати цінові ризики і отримати стабільні результати не-залежно від мінливості фінансових ринків. Але про-ведення операцій хеджування вимагає деяких (а іноді й значних) витрат, високої кваліфікації фахівців, і в той же час унеможливлює отриман-ня переваг від сприятливої кон'юнктури ринку. Тому в практичній діяльності використовуються гнучкіші підходи до управління, що поєднують елементи обох стратегій і полягають у хеджуванні окремих активних, пасивних чи позабалансових позицій — мікрохеджуванні. на відміну від макрохеджування. яке створює імунітет для всього балансу. Згідно з останніми дослідженнями Комісії з торгівлі то-варними ф'ючерсами переважна більшість ділерів. які працюють на строкових ринках, використову-ють їх як для спекулятивних цілей, так і для хед-жування. При такому компромісному підході до