Людина як головний фактор виробництва є носієм виробничих і всіх суспільних відносин. Продуктивні сили і виробничі відносини постійно змінюються, розвиваються. Відповідно змінюється й місце людини в процесі виробництва, особливо в умовах сучасного науково-технічного прогресу, її роль у сучасному суспільному виробництві не знижується, а незмірне зростає. З одного боку, відбувається звільнення людини від виконання певних функцій безпосередньо у самому виробництві за рахунок його механізації та автоматизації, а з другого - підвищується значення її професійної підготовки, здатності забезпечити функціонування складного технічного устаткування.
Людина як біосоціальна істота є часткою і природи, і суспільства. Вона включена у зв'язок з іншими людьми у процесі спільної трудової діяльності. Розуміння діалектичної єдності біологічного і соціального в людині має принципове значення. Якщо недооцінюється той чи інший аспект, неминучі збочення у розвитку суспільства.
На сучасному етапі розвитку суспільства перетворювальна діяльність людей у природі досягла такого ступеня, що стала реальною загроза екологічної катастрофи. Забруднення повітря, води і землі негативно позначається на їх житті, викликає тяжкі захворювання. Антропоцентристське розуміння світової цивілізації виховує у людини впевненість у тому, що вона може і повинна брати від навколишньої природи все, що їй потрібно. А цінність природи нібито полягає лише в тому, що вона служить людині. Такий підхід призводить до глибокої екологічної кризи, яка ставить під сумнів збереження і розвиток людської цивілізації.
Саме життя вимагає відновлення і послідовного дотримання принципу гармонійного співіснування людини і природи. Людина повинна вміти відновлювати навколишнє середовище, будувати свої відносини з природою на нових, гуманістичних засадах. Ось чому сучасний розвиток продуктивних сил нерозривно пов'язаний з дальшим підвищенням освіченості людини. І інженер, і робітник повинні володіти не тільки технічною, а й гуманітарною культурою. Саме завдяки останній людина стає здатною до цілісного сприймання природи і суспільства.
Сьогодні швидкими темпами розвивається екологія - наука про збереження навколишнього середовища, яка все більше впливає на розвиток суспільного виробництва, економіки в цілому.
Економічна теорія певною мірою стосується взаємодії людини з природою, але не вивчає розвиток природи в цілому. Тому вона не розглядає весь комплекс екологічних проблем. Але економічний аспект екології органічно включається до проблем розвитку суспільного виробництва.
Людина повинна створити гармонійну еколого-економічну систему, яка б органічно поєднувала сприятливі для неї економічні умови життєдіяльності із збереженням навколишнього середовища, щоб соціально-економічна якість життя доповнювалась екологічно безпечними здоровими умовами.
Суспільні відносини відіграють вирішальну роль у розвитку людини. Якщо не створено сприятливих умов, дуже важко, а іноді й неможливо людині виявити свій талант. Але не можна ігнорувати й того, що людина - біосоціальна істота, що природа відіграє величезну роль у її творенні. Саме тому є люди, наділені великими здібностями, талантом, і є люди менш обдаровані. Створення умов для реалізації здібностей усім людям - один з основоположних принципів розвитку суспільства.
В економічній теорії використовують такі поняття і категорії, як «працівник», «трудящий», «робоча сила», «особистий фактор виробництва», «людський фактор», «суб'єктивний фактор» та ін. Щоб зрозуміти співвідношення між ними, треба звернутися до визначення робочої сили. Робоча сила - це сукупність фізичних і духовних здібностей, які має організм людини, її жива особистість і які вона застосовує кожного разу, коли виробляє які-небудь споживні вартості. Це означає, що здатність до праці є важливою, але не єдиною якістю людини.
Категорія «особистий фактор виробництва» характеризує людину як головний і вирішальний елемент продуктивних сил. Але людина водночас є і суб'єктом виробничих відносин, і носієм системи інтересів. Тому категорія «людський фактор» значно ширша за «особистий». Вона характеризує діяльність людей, активне функціонування їх у системі не лише виробничих, а й усіх суспільних відносин. Людський фактор - це органічна єдність свідомості й діяльності людини як рушійної сили та найвищої мети суспільного прогресу.
Категорія «суб'єктивний фактор» - ширша, ніж «людський фактор», оскільки характеризує свідому діяльність окремих індивідів, трудових колективів, партій, класів, громадських організацій і навіть держави. Економічна теорія вивчає важливі конкретні прояви людського, суб'єктивного факторів, зв'язані з економічною діяльністю, але не може охопити всього багатства суспільних відносин, втілених у цих поняттях.
Продуктивні сили - це єдність матеріально-речового та особистого факторів виробництва. Головну роль у ній відіграє особистий фактор-людина, яка створює засоби виробництва, приводить їх у дію. Людина - головна продуктивна сила суспільства. Разом з тим засоби виробництва, і насамперед знаряддя,- це найреволюційніший елемент продуктивних сил. Вони швидко змінюються, вдосконалюються, що зв'язано з розвитком людини, підвищенням її освітнього, кваліфікаційного рівня, поліпшенням організації праці та управління.
До певного часу була поширена концепція щодо зниження ролі людини у системі автоматизованого виробництва, пристосування чи примусового підкорення її все більш досконалій техніці. Ця концепція розглядала людський фактор як найбільш ненадійну деталь у будь-якій складній технічній системі. Але це не відповідає реальним процесам суспільного розвитку.
Роль людини при всіх глибоких змінах у техніці і технології не знижується, а, навпаки, зростає. Адже саме діяльність людини визначає розвиток науки й техніки, вдосконалення виробництва, суспільного життя в цілому.
Всупереч економістам, які перебільшують роль уречевленої в засобах виробництва праці і принижують живу працю людини, пріоритет належить останній, саме людина є головною продуктивною силою суспільства.
НТР постійно вносить зміни в продуктивні
