Основна частина послiдовникiв економiчного вчення К. Маркса, якi назвали себе марксистами, головну увагу сконцентрували на розкриттi сутностi експлуатацiї та на створеннi умов переходу до безринкового господарства в пiсляреволюцiйний час. Головний шлях розвитку суспiльства вони вбачали у швидкому переходi до нового устрою, що має всiляко пiдштовхуватися державним насильством. Iсторичний же досвiд свiдчить, що перехiд до нового суспiльного ладу вiдбувається не через полiтичне насильство, а через виникнення нових економiчних вiдносин на основi розвитку продуктивних сил та еволюцiю органiзацiйно-економiчних i соцiально-економiчних вiдносин.

Науковi послiдовники К. Маркса не вiдкидали i значення дослiдження та розкриття поряд з соцiально-економiчними й органiзацiйно-економiчних проблем зростання багатства суспiльства, особливо за пiсляреволюцiйних умов.

Представники iншого напряму, виходячи з концепцiї обмеженостi факторiв виробництва (передусiм землi, працi, капiталу), головну увагу зосередили на питаннях використання останнiх для одержання прибутку, економiчного зростання в iнтересах пiдприємцiв - власникiв засобiв виробництва. Але iсторичний розвиток довiв важливу роль соцiальних питань, тому вченi змушенi були все частiше вдаватися до розгляду в економiчнiй теорiї питань соцiально-економiчних вiдносин, хоча й оцiнювали їх здебiльшого як похiднi вiд органiзацiйно-економiчних..

Межею, що подiляє означенi двi течiї у полiтичнiй економiї, є проблема форм власностi. Якщо перша вiдстоює та обгрунтовує суспiльну власнiсть як потребу економiчного розвитку, то друга - приватну. Iсторичний же досвiд свiдчить, що обидвi форми у своїй багатогранностi можуть сприяти соцiально-економiчному прогресу, а разом з ним i загальному розвитку суспiльства в цiлому та кожної окремої людини. Проблема полягає не у самих формах власностi, а в тому, як вони спiвiснують вiдповiдно до конкретних умов та ступеня розвитку суспiльства, зокрема його продуктивних сил.

Слiд зазначити, що проблема розвитку товарного виробництва, його ролi та значення, яка тiсно пов’язана з проблемою форм власностi, також займає важливе мiсце у розмежуваннi двох сторiн, розвитку економiчної теорiї.

На сучасному етапi державне регулювання економiки, як свiдчить практика, має поєднуватися з ринковим через рiзнi форми суспiльної та приватної власностi.

Сьогоднi не можна ставити в центр уваги лише питання трудового походження вартостi чи органiзацiї ефективного функцiонування господарства. Тiльки їх дiалектичне поєднання дає можливiсть розкрити економiчну теорiю в усiй її багатогранностi. Одвiчним суттєвим питанням є те, як вирiшити проблему зростання суспiльного багатства водночас з його використанням в iнтересах тих, хто його створює.

Отже, предметом економiчної теорiї в її полiтеконо-мiчному аспектi е вивчення виробничих вiдносин в їх взаємодiї з продуктивними силами та органiзацiєю управлiння господарським процесом i системи ефективного ведення господарства як чинникiв суспiльного багатства.

Функцiї економiчної теорiї

Економiчнiй теорiї, як i будь-якiй науцi, властива тео-ретико-пiзнавальна функцiя. Вона пояснює закономiрностi, процеси та явища економiчного життя суспiльства. Сьогоднi актуальним стає запровадження в економiцi нових форм людської дiяльностi, якi не тiльки передбачають дематерiалiзацiю, а й формують ноосферно-космiчну економiку (вiд грецьк. уоое-розум). Остання грунтуватиметься переважно на використаннi iнтелектуального потенцiалу людини i означатиме глибоку iнтеграцiю нацiональних господарств у спiльну систему мiжнародного подiлу працi. За таких умов загальнопланетарне мислення, загальнолюдськi iнтереси i цiнностi при вирiшеннi будь-яких проблем будуть прiоритетними.

Проте абсолютизувати загальний процес транснацiоналiзацiї виробничих вiдносин i продуктивних сил недоцiльно. В країнах ринкової економiки, що розвиваються, та в тих, що переходять до ринкової економiки, безумовно, ще довгий час нацiональне переважатиме над iнтернацiональним.

Контури нової парадигми в економiчнiй теорiї можуть бути означенi не лише на основi глибокого вивчення найсуттєвiших тенденцiй, закономiрностей i законiв розвитку економiки на глобальному рiвнi, а й за допомогою прагматичного узгодження суперечливої системи економiчних iнтересiв окремих країн, мiждержавних спiльностей, рiзних пiдприємств i органiзацiй. Звiдси випливає об’єктивна необхiднiсть пошуку окремими країнами та регiонами оптимального спiввiдношення рiзних форм власностi, який має грунтуватися на економiчних (а не iдеолого-полiтичних) засадах i регулюватися передусiм економiчними законами i господарською доцiльнiстю.

Будь-яке знання є цiнним не само по собi, а тим, що служить практичним цiлям суспiльства. Отже, економiчна теорiя не може обмежуватись простою констатацiєю фактiв чи описувати певнi економiчнi закономiрностi, її теоретико-пiзнавальну функцiю має доповнювати практична функцiя.

Один з принципiв реалiзацiї практичної функцiї економiчної теорiї полягає в цiлiсному баченнi економiчних процесiв. Так, неможливо вирiшити проблему, наприклад реформи цiн, не визначившись у питаннях побудови банкiвської системи, органiзацiї бюджету, податкової полiтики, рiвня монополiзацiї народного господарства тощо.

Ще одним з принципiв розробки практичних пропозицiй на основi економiчного аналiзу є врахування не тiльки економiчних, а й широкого спектра соцiокультурних чинникiв суспiльного розвитку. Можна, наприклад, висо-копрофесiйно дослiдити, виходячи з глобального рiвня, такi найсерйознiшi проблеми, на якi наштовхується людство, як обмеженiсть ресурсiв або посилення нерiвностi умов життя в країнах з iнертними економiчними системами. При цьому вiдомо, що у спробах стимулювання виробництва та просування по шляху соцiально-економiчного прогресу людину часто розглядають переважно як гомоекономiкус (економiчна людина). Але не можна забувати про традицiйнi структури потреб, системи цiннiсних орiєнтацiй, ставлення до чужого i свого багатства, тобто вiдкидати те, що зумовлює тип економiчної культури i економiчної психологiї в окремих країнах.

Якщо теоретико-пiзнавальна функцiя економiчної теорiї спрямована на розробку методологiчних пiдходiв i принципiв аналiзу соцiальне орiєнтованої ринкової економiки, розгортання фундаментальних дослiджень механiзмiв господарювання, соцiо-екологоекономiчної культури розвитку, то практична функцiя (на нинiшньому етапi розвитку Української держави) нацiлена на створення нацiональних банкiв економiчної, соцiальної i екологiчної iнформацiї, органiзацiю центрiв дослiджень, якi забезпечують складання ефективних програм розвитку окремих областей (регiонiв) країни, обробку iнформацiї, експертизу рiшень, що приймаються.

З теоретико-пiзнавальною функцiєю пов’язана не тiльки практична, а й виховна функцiя економiчної