думку, із підвищенням продуктивності праці витрати на відтворення продуктів знижуються, що відповідно зумовлює зменшення частки засобів виробництва у вартості продукту, а отже, і частки капіталу та проценту на нього, як винагороди капіталісту на вкладений капітал. Відповідно зростає цінність праці і її частка в продукті. На цій основі Кері зробив висновок, що по мірі зростання технічного прогресу капіталістичного виробництва частка доходів робітників збільшується абсолютно і відносно, а частка капіталістів абсолютно зростає, а відносно зменшується. Звідси виникає гармонія інтересів, оскільки з розвитком капіталізму становище робітників покращується швидше, ніж зростають доходи капіталістів.
У своїй концепції ренти Кері Ігнорував суперечності між капіталістами і землевласниками, існування яких доводилось в теорії ренти Рікардо та його послідовників. Під земельною рентою Кері розумів процент на вкладений у землю капітал, тобто як одну із форми прибутку на капітал, що суперечило висновкам класиків. Якщо Рікардо доводив, що ціни на сільськогосподарську продукцію постійно зростають внаслідок збільшення величини земельної ренти через залучення в оборот усе гірших земельних ділянок, то Кері робив прямо протилежний висновок: до використання насамперед залучаються бідні землі, а лише потім розробляються більш родючі, що підвищує продуктивність праці в сільському господарстві, здешевлює ціни на сільськогосподарську продукцію. Це вигідно як капіталістам, так І найманим робітникам, тому відсутня економічна база антагонізму між ними і землевласниками.
Цей несподіваний і парадоксальний висновок Кері обгрунтував фактами з історії освоєння земель американського континенту першими поселенцями. Родюча земля у природному стані буяє заростями чагарників і трав, її дуже нелегко розчистити для обробітку. Ще важче було освоювати заболочені землі, відвойовувати їх від води, створюючи захисні дамби. Тому першопроходці спершу освоювали схили і пагорби, ділянки, які легко піддавались обробітку, поступово, протягом кількох поколінь розчищаючи родючі долини для їх введення у господарський оборот.
У перших своїх працях Кері виступав прихильником фритредерства (вільної торгівлі), але уже з 1848 р. перейшов на позиці протекціонізму. У праці “Основи соціальної науки” він піддав гострій критій історію вільної торгівлі класичної школи і економічну політику фритредерства Англії, що грунтувалась на теоретичній системі класиків Кері вважав, що свобода торгівлі дає вигоду лише окремим націям і гальмує розвиток інших. Тому, допускаючи правомірність вільної конкуренції між окремими особами, він заперечував її необхідність між націями.
Із позицій інтересів США у їх конкурентній боротьбі із Великою Британією Кері засуджував прагнення останньої до промислової монополії на зовнішньому ринку і перетворення решти країн у її аграрно-сировинний придаток. Тому він вважав, що єдиним засобом від англійського руйнівної о впливу є політика протекціонізму. Замість міжнародного поділу праці Кері пропонував комплексний агропромисловий розвиток країн як запоруки економічної незалежності націй. Така позиція відповідала тодішнім конкретним інтересам США.
