політекономії за основу брали загальні положення К.Маркса, Ф.Енгельса та В.І.Леніна (Предметом політичної економії є виробничі відносини та закони, що управляють виробництвом, розподілом, обміном матеріальних благ у суспільстві). Ю.Пахомов, А.Чухно, М.Черненко щодо визначення предмету політичної економії зробили новий теоретико-методологічний підхід -“Політична економія вивчає виробничі відносини не лише в тісній взаємодії з виробничими відносинами але й із надбудовою”, у праці “Методологічні проблеми політекономії соціалізму”.
З”являються праці, щодо проблем розвитку економічного механізму, теоретичних підходів до використання ринкових форм за умов соціалізму.
У творах Ю.Пахомова, В.Черняка, А.Чухна, В.Логвиненка, С.Мочерного з”являються дослідження проблем соціалістичної власності.
Українська економічна теорія починає повертатись до світової економічної думки.
Становлення та розвиток України як сувереної держави вимагає глибоких перетворень в економічному житі суспільства. Їх суть полягає в переході від тотально-планової та ринкової економіки. Між цими двома економічними системами протікає перехідний період, який теж потребує наукового обгрунтування та економічного дослідження. Характеризуючи загальний етап перехідної економіки України, А.Покритан вважає, що на кінець 90-х років завершується формування тільки передумов для розвинутих ринкових відносин, саме ж становлення ринкового господарства почнеться вже за межами 2000р. І.Лукінов, А.Чухно пропонують здійснювати відродження економіки на розвитку власного внутрішнього ринку за рахунок підвищення платоспроможності товаровиробників і споживачів. Основою структурної перебудови народного господарства може стати посилення інвеситційного процесу, але інвестиції в економіку мають бути мобілізовані за рахунок внутрішніх джерел (накопичення прибутку підприємств, кошти держави, амортизації, кредитні ресурси комерційних банків і т.д.)
В.Гець вважає, що перебудова можлива тільки на основі посилення інвестиційного процесу. Практика зовнішніх інвестиції та позики в економіку України є вимушеною, але не виправданою. Потрібно посилювати національні інвестиційні джерела.
3. Розвиток економічної думки в Галичині
На західноукраїнських землях, зокрема в Галичині, демократична суспільна думка представлена цілою плеядою діячів, серед яких були, зокрема, В. Навроцький, О. Терлецький, М. Павлик, І. Франко та інші.
В. Навроцький (1847 — 1882) — яскрава постать у суспільному житті Галичини останньої третини XIX ст. Закінчивши юридичний факультет Львівського університету, він обійняв посаду державного службовця в м. Жешуві, яку посідав до кінця життя.
В. Навроцький виступив як талановитий публіцист, етнограф, економіст-статистик. Його називають першим дослідником - еконо-міки Галичини та причин зубожіння народу в період утвердження тут капіталізму. У своїх економічних працях В. Навроцький торкає-ться різних сторін суспільно-економічного розвитку краю.
Найбільш актуальним на той час було аграрне питання, і В. Навроцький приділяє йому велику увагу. Як економіст-статистик він розкриває процес еволюції земельної власності. Цей процес, за його словами, спричинив консолідацію земельних масивів у руках великих земельних магнатів і роздрібнення селянської земельної власності.
В. Навроцький простежує процес диференціації, що відбувається в галицькому селі, та роль у ньому новонароджуваного капіталу. Він спостерігав розвиток капіталістичних відносин у краї і, зокрема, на селі, бачив його негативні наслідки для селянства. Проте особливо рішуче він виступає проти залишків середньовічних форм господа-рювання.
Гостро критикував В. Навроцький пропінацію — монополію шляхти на виробництво та продаж спиртних напоїв. Цьому питанню він присвятив кілька праць, у яких не лише розкриває суть пропінації, причин пияцтва, а й показує, як негативно воно впливає на ста-новище селянства. В. Навроцький таврує галицьку шляхту, яка спо-ювала селянство, маючи від цього величезні прибутки. Кожний крейцар, одержаний паном з продажу горілки, писав В.Навроцький 1882 p. у статті «П'янство і пропінація в Галичині», «облитий не тільки кривавим потом, а й слізьми селянських родин».
Великим тягарем на плечі селянства лягали податки. В. Нав-роцький викривав колонізаторський і водночас прошляхетський ха-рактер австрійської податкової системи, показував її антинаукову основу. Центральні й місцеві податки, писав він, значною мірою пе-рекладалися на селянство.
В. Навроцький виступає як захисник інтересів селянства, про що він прямо заявляв у своїх працях. «Признаємось, — писав він у стат-ті «Подвійна крейдка» (1881), — що заступаємо інтереси селянські».
Що ж до робітничого класу, то В. Навроцький лише побіжно торкається його становища. Проте в листах до Драгоманова він пи-сав, що думає взятися за працю про галицьких фабричних та сільсь-ких робітників.
В. Навроцький був добре обізнаний з політичною економією За-ходу. Проте у своїх працях він не ставить завдання теоретичної роз-робки проблем політичної економії, а широко використовує еконо-мічні категорії в аналізі економічного становища краю, становища трудового народу. Він — прихильник трудової теорії вартості. Вар-тість, за його словами, створюється людською працею. Саме з пози-цій трудової теорії вартості В. Навроцький аналізує проблеми експ-луатації, продуктивної праці тощо.
Значний інтерес становить критика В. Навроцьким французького економіста Ф. Бастіа, який зі своєї теорії «економічної гармонії» робив висновок про можливість подолання класових антагонізмів у тогочасному буржуазному суспільстві. В. Навроцький, поділяючи все суспільство на експлуататорів і експлуатованих, підкреслює неможливість спільних інтересів, а тим більше, гармонії, яку про-пагував Ф. Бастіа. Він ущипливо висміює галицьких послідовни-ків Ф. Бастіа в статті «Що нас коштує пропінація» (1876 p.), які, не маючи вагомих аргументів на доказ існування «гармонії», зму-шені були, аби довести її, «кликати на допомогу прокуратора» (про-курора).
О. Терлецький (1850—1902) — видатний громадський діяч, представник революційно-демократичної течії суспільної думки. Після закінчення філософського факультету Львівського універси-тету працював у бібліотеці Віденського університету. У 1878 p. вступив на юридичний факультет цього університету, згодом склав іспити на доктора юриспруденції.
Громадська і наукова діяльність О. Терлецького була досить ак-тивною. У Відні він вступає до народовського академічного товари-ства «Січ» і закликає галицьку молодь зайнятися практичною спра-вою на користь народу. У 1874 р. О.Терлецький бере участь у роботі