еко-номії. Він скоріше популяризатор економічної теорії і, зокрема, економічної теорії К. Маркса. Аналіз категорій політичної економії в нього підпорядковується іншим завданням. І. Франко хоче приве-рнути увагу суспільства до економічних проблем, до необхідності їх вирішення. На науковому рівні, але доступно, він намагається роз-крити трудящим причини їхнього тяжкого економічного становища. Як писав сам І. Франко, за цензурних утисків про економічні й політичні справи не можна було говорити відкрито, а довелося «заходити з боків» і говорити про діла менш дражливі, як-от «про історію гро-шей, теорію людності, історію селянства і т. д.».
З метою пропаганди ідей соціалізму серед робітників І. Франко надрукував у газеті «Ргаса» серію статей під назвою «Робітниче пи-тання»: «Хто є робітником?», «Як постала наймана праця?», «Що приносить нам праця?», «На кого ми працюємо?», «Чия вина?». 1881 p. їх було видано окремим виданням під назвою «Про працю». У цих статтях І. Франко широко використовує категорії політичної економії для аналізу економічних питань. І не випадково реакційна польська преса характеризувала збірку як таку, «де на підставі еле-ментарних економічних основ, або за їх допомогою викладено не тільки теорію праці, а й увесь катехізис соціалізму для робітничого класу».
Підкреслювалось, що метою видання «є не наука суспільної еко-номії, а соціалістична пропаганда». Саме цій меті служив попу-лярний виклад економічної теорії (зокрема економічної теорії К. Маркса), зроблений І. Франком.
І. Франко дає визначення предмета політичної економії. Це ви-значення, проте, не було чітким і сталим. Він розглядає політичну економію як науку про «суспільні зв'язки між людьми», називає її найважливішою з наук тому, що вона «досліджує причини злиднів і багатства людей, вчить про працю, її наслідки, її поділ»2. Згодом він визначає політичну економію як науку про економічні закони роз-витку суспільства. І. Франко поділяв марксистську думку про про-гресивний характер суспільного розвитку і на цій підставі робив ви-сновок про історичний характер політичної економії.
Він високо оцінює марксистську політичну економію і називає її політичною економією трудящих класів. «Безперечно, — писав він, — ця наука має найбільше значення для працюючих класів, бо навчає, що єдиною основою людського щастя й добробуту є праця. Тому ця наука завжди сміло й ясно вказує на права працюючих кла-сів, на їх потреби і нестатки і прямує до запровадження справедли-вішого поділу самої праці і її плодів».
Як захисник інтересів трудящих він писав, що «лише ці класи входять в нашу програму, про них тільки говоримо і їм тільки пере-дусім бажаємо добра».
В аналізі категорій політичної економії І. Франко звертає особ-ливу увагу на такі: товар, гроші, капітал, рента тощо. Аналізуючи товар, він дає йому кілька визначень, але зрештою пише, що це про-дукт праці, створений не для власного споживання, а для обміну. Він виділяє дві властивості товару — мінову і споживну вартість і дає досить популярне їх тлумачення.
І. Франко послідовно стоїть на позиціях трудової теорії вартості. «Наука економії каже, — писав він, — що без праці немає вартості»".
Саме людська праця є мірою вартості товарів. Цю ідею І. Франко використовує для критики капіталістичного способу виробництва як експлуататорського. Капіталістичне виробництво І. Франко прави-льно розумів як виробництво, засноване на найманій праці. Для роз-криття механізму капіталістичної експлуатації він використовує елементи вчення К. Маркса про додаткову вартість.
Велику увагу І. Франко приділяє висвітленню питання заробітної плати, проте її характеристику він дає переважно з позицій «заліз-ного закону заробітної плати» Лассаля.
Сприймає І. Франко і відкритий К. Марксом загальний закон капіталістичного нагромадження, ілюструючи його численними прикладами з дійсності Галичини. Як палкий захисник інтересів селянства і робітничого класу, що народжується, він бореться про-ти соціального гноблення за встановлення справедливого суспільно-го ладу. І. Франко визнає неминучість перемоги соціалізму. Розви-ток теперішнього суспільства, писав він, прямує «від капіталізму до соціалізму». Шляхи переходу до соціалізму він зв'язував з ево-люційним поступом, з поширенням освіти, науки й національної свідомості.
Даючи загальну оцінку світогляду І. Франка, слід урахувати його еволюцію. У молоді роки, зокрема до ув'язнення 1877 р., Франко, як він сам писав, був «соціалістом по симпатії», але далеким від науко-вого його розуміння. У багатьох питаннях він наслідує Драгоманова, його ідеї соціалізму (громадівства).
Після ув'язнення він ставить собі за мету опанувати теорію соці-алізму і починає вивчати «Капітал» К. Маркса, твори Лассаля, Чернишевського. Його, передовсім, цікавлять економічні проблеми соціалізму. Він сприймає соціалістичні ідеї, сприяє їхньому поши-ренню, намагається створити інтернаціональну (українсько-польсько-єврейську) соціалістичну партію.
Проте згодом, спостерігаючи діяльність російських і польських соціалістів, які вороже ставились до українського визвольного руху і за діями яких виразно проглядали експансіоністські домагання Ро-сії і Польщі, він виступає з критикою позицій соціал-демократії і проголошує необхідність ураховувати національний фактор у полі-тичному русі.
Якщо в праці «Про соціалізм» (1878) він виступає як рішучий прихильник соціалізму, суспільної власності, то поступово погляди його змінюються. У статті «Що таке поступ?» (1903) Франко, про-аналізувавши еволюцію суспільства і визначивши головні фактори, які ведуть до зростання багатства і разом з тим зумовлюють його несправедливий розподіл, пише про можливість змінити цей стан.
Цю можливість він не зв'язує ні з поверненням до патріархаль-них відносин, ні з ідеями революційних анархістів, ні з ідеями соці-алістів. Історична заслуга всіх цих напрямів, зазначає Франко, поля-гає лише в тім, що вони «бентежать людей, ворушать їх думки і заставляють їх шукати нових доріг... Але певності, панацеї в них не шукайте»'.
Рушієм розвитку суспільства він, посилаючись на Гете, називає «голод