Реферат на тему:

Теорії інвестицій та нагромадження. Стабілізація економіки

Більш півстоліття тому англійським економістом Дж. Кейнсом була створена економічна теорія ринкової економіки і на її основі розроблений період щодо аналізу проблем економічного зростання, коли попит не відповідає пропозиції, а нагромадження — потребам в інвестиціях. Одним із висновків цієї теорії є положення, що у процесі стабілізації економічного зростання необхідно приділяти важливу увагу формуванню попиту і над усе — попиту на капіталовкладення.

Головним фактором економічного зростання є норма нагромадження, яка гарантує темпи зростання за рахунок стабільності доходів і нагромаджень. Ясна річ, стабільності автоматично досягнути не можна. Відхилення фактичних темпів зростання від гарантованих викликає коливання економічного зростання і його зниження. Для стабілізації потрібне державне втручання в економічні відносини через регулювання нагромадження і споживання, насамперед через податкову та бюджетну політику.

Висувається ідея незалежної конкуренції і встановлення цін виробничих факторів на рівні граничних цін їх продуктів. З огляду на це вчені-економісти вивели систему показників характерної залежності між витратами і виробленою продукцією, між самими витратами, дана кількісна характеристика для економічного впливу технічного прогресу. Оцінка параметрів виробничих функцій є важливим фактором виявлення кількісних взаємовідносин, що визначають потенційно можливий випуск продукції. Ці оцінки дають підставу для висновку про те, що головними стратегічними факторами економічного зростання є технічний прогрес і фактори, які його виявляють: підвищення якості обладнання;

кваліфікація робітників і службовців; рівень організації виробництва.

Складовою частиною економічної теорії є також обґрунтування механізму розподілу національного доходу, який розподіляється між працею та капіталом і направлений на розширення виробництва і соціальної інфраструктури.

Джон Мейнорд Кейнс у книзі "Загальна теорія зайнятості, відсотку і грошей" розробив економічну модель ринкової економіки. Досить швидко методи аналізу і термінологія, які використав Кейнс у своїй праці, стали елементами універсальної мови, на якій економісти усіх шкіл і напрямів спілкуються між собою. Проте економісти висловлюють упевненість, що рекомендації Дж. Кейнса не безперечні, хоч вони й дали розвиток економічній думці.

Вирішальним положенням кейнсіанської економічної теорії є поняття макроекономічної рівноваги, а також окремих ринків — ринку товарів, послуг, грошей і цінних паперів. Кейнс розглядав взаємний зв'язок між запланованими видатками і національним доходом як центральне питання макроекономічного аналізу. Чи будуть спроможні сімейні господарства, фірми-виробники, урядові органи задовольнити попит на товари та послуги, які та чи інша економічна система зможе запропонувати в умовах повної зайнятості? Цим питанням Кейнс займався, розглядаючи економічну систему на довгострокових часових відрізках.

Особисте споживання (споживчі видатки) займає більше двох третин в обсязі усіх закупок товарів і послуг.

Це дає уявлення про розрахунковий дохід після усіх податкових виплат як про головний фактор, що визначає структуру споживчих видатків. Будь-яке збільшення доходу збільшує й споживчі видатки, однак, на суму, нижчу від одержаного доходу. Частку заощаджень — різницю між зростанням доходу і проведеними видатками — Кейнс називає граничною схильністю до споживання.

Функцію споживання в аналітичному вигляді можна виразити формулою:

С=А+ВРВ,

де С — споживання; В — гранична схильність до споживання; РВ — розрахунковий доход; А — константа, що характеризує величину споживання при розрахунковому нульовому споживанні і називається автономним споживанням.

Слід враховувати автономні витрати, тобто витрати, які не залежать від змін у доходах.

При зростанні доходів зростають податки і збільшується національний дохід, але рівноваги між плановими витратами і національним продуктом досягти важко. Наприклад, національний доход зростає на 1000 дол., але це не спричинить збільшення планових витрат на ту ж суму, оскільки потрібен деякий час для нарощування виробництва товарів. Якщо ж національний доход знижуватиметься, різниця залишається у товарно-матеріальних запасах.

Рівень рівноваги національного доходу змінюється більше, ніж зміна вихідного рівня автономних витрат, що викликали це збільшення. Це є ключовим моментом кейнсіанської моделі макроекономічної рівноваги. Дане поняття в макроекономічній теорії започатковане як мультиплікаційний ефект. Відношення абсолютних величин рівноваги національного доходу до рівня автономних витрат, що їх викликали, називають мультиплікатором витрат.

Зміни в автономному споживанні можуть змінювати планові витрати, що компенсує якоюсь мірою часті розширення і згортання економічної системи в ході її

розвитку за фазами ділових циклів. Це випливає з того, що споживач не розподіляє свій дохід на частку для збереження і частку для витрат на кожний день, місяць, рік без змін, оскільки зробити це дуже важко. Споживання у структурі національного доходу становить дві третини його обсягу. З урахуванням мультиплікаційного ефекту збільшення споживання лише на 1 % може викликати стрибок у темпах економічного зростання значно більшою мірою. Зростання упевненості споживачів може викликати економічне зростання, а зниження упевненості спричиняє різке зменшення економічних показників.

Таким чином, економічний спад може бути зумовлений не тільки помилками у проведенні грошовокредитної політики, наприклад, різким скороченням грошової маси в обігу, а й зменшенням споживання або інвестиційних витрат.

Дж. Кейнс вбачає шляхи виходу з економічного спаду через регулювання фіскальної системи, регулювання величини податків і державних закупок.

Вказуючи на великий вклад Дж. Кейнса в державне регулювання економіки і нове бачення грошей, фінансів та кредиту, його далекоглядність щодо обґрунтування державного втручання у розширене відтворення виробництва, впливу на зайнятість і обсяги виробництва через інвестиції, слід визнати, що і його виважена бюджетна та фіксальна політика була передовою. Недоліками його вчення були недооцінка впливу зростання цін на процеси відтворення виробництва, того, що підвищення попиту при відсутності пропозиції призводить до інфляційних процесів, а також недооцінка впливу грошей як міри вартості на забезпечення високих