Недоліки стали причиною появи теорії монетаризму.

Цю теорію започаткувала група економістів, провідне місце серед яких має М. Фрідман (США). Основою його вчення є кількісна теорія грошей, що вивчає їх у динаміці з використанням статистичного аналізу. На цій підставі вважається, що нестабільність в економіці зумовлена грошовою сферою, тобто грошова маса є головною у витратах економіки.

Фінанси, бюджет та інвестиції, за цим вченням, якщо вони не підкріплені динамікою грошової маси, мають другорядне значення. Такий висновок відсуває кейнсіанську теорію економічних факторів — бюджетної політики та інвестицій — на задній план, а на передній виводить культ грошей, які гарантують платіжність, а звідси і вплив, наприклад Національного банку, на величину грошової маси як найефективніший. Таке трактування зумовлює необхідність послаблення впливу урядів на кредитну політику й емісію, наприклад, при емісійному фінансуванні бюджетного дефіциту. Отже, кейнсіанська модель економічного регулювання економіки та роль бюджету у цьому процесі поставлені під великий сумнів.

На наш погляд, і кейнсіанська модель, і монетарна мають позитивні особливості. Кейнсіанська модель регулювання економіки дала можливість подолати глибокі негативні процеси великої депресії у США й в Англії.

Економічна криза, яку переживає Україна, в чомусь подібна до великої депресії, але має ще тяжчі наслідки.

Валовий національний продукт в Україні скоротився більш ніж наполовину, капітальні вкладення та державні закупки ще більше. Простоюють виробничі потужності, або ж використовуються менше, ніж на 50 %.

Кейнсіанська теорія регулювання економіки якраз і передбачає такі кризові явища і шляхи виходу з економічної кризи за рахунок:

державних інвестицій в економіку на капітальні вкладення для впровадження передових технологій;

повної відмови від закупівлі імпортних товарів;

емісії грошової маси за бюджетного дефіциту для ефективного використання на пріоритетних напрямах виробництва;

створення виробничих потужностей усіх форм власності з виробництва однойменних товарів для вільної їх конкуренції на ринку,

впровадження енергозберігаючих технологій на основі жорсткого режиму економії.

Ідеальних моделей створити не можна. Практика показала, що стримування грошової маси може певний час гальмувати зростання цін, але суто монетарними методами зупинити інфляційні процеси, розв'язати проблему економічної кризи не вдається, а тим більше — зупинити падіння виробництва. Потрібен комплекс заходів, які включали б удосконалення податкової системи, валютного регулювання, цінової політики, цільового спрямування бюджетних витрат.

Використовуючи неокейнсіанську модель державного регулювання економіки, не можна відкидати монетаристську теорію, її слід застосовувати при стабільній економіці для поступального руху вперед. Тим більше, що на відміну від кейнсіанської моделі монетаристська повністю впроваджена не була в жодній державі, застосовувалися тільки її елементи. В умовах глибокої економічної кризи монетаристська теорія може призвести до негативних наслідків.

В умовах сьогодення при постійному зниженні виробництва продукції, а на цій основі відсутності платежів і зростаючому дефіциті бюджету монетаристськими методами не можна ліквідувати дефіцит товарів за рахунок дефіциту грошей. Сьогодні все повинно бути підпорядковане підвищенню виробництва і його розвитку на пріоритетних напрямах.

Сьогодні на внутрішньому ринку України домінують товари, завезені з інших країн (вони займають в загальному обсязі товарів до 50 відсотків). Це підриває економіку держави. Потрібен захист товаровиробників України як на законодавчому рівні, так і за рахунок використання фінансово-кредитних важелів. Орієнтація на експорт товарів в країни з ринковою економікою та на одержання кредитів від МВФ, Світового та інших банків себе не виправдала. Вихід — в жорсткій економії коштів.

Спроба монетарними методами вивести країну з гіперінфляції в 1996 р. дала можливість зменшити рівень інфляції до 30—35 відсотків річних проти 180 відсотків в 1995 році. Проте не вдалося зупинити падіння виробництва.

Інфляція завжди свідчить про неефективність монетарних зв'язків і форм монетарного управління в країні.

Необхідно ввести в дію чинники макроекономічної стабілізації економіки і в першу чергу такі, як збереження, інвестиції, споживання та інші. Інвестиції можна провадити за рахунок кредитної і бюджетної систем та за рахунок зовнішніх інвесторів, приватного капіталу.

Мова може йти також про нейтральні гроші, тобто про гроші, які повністю виключені з грошового обігу на певний період: місяць, півроку, рік і т. п.

Дослідження авторів показують, що нагромадження нейтральних грошей спостерігається в періоди зростання інфляції і особливо під час гіперінфляції, коли держава не може забезпечити чітку, гарантовану індексацію тих грошових збережень громадян, що перебувають на вкладах у банках. При недовірі до національних грошей населення обмінює свої заощадження на валюту (долари, фунти стерлінгів, німецькі марки тощо). В друкованих джерелах інформації констатується, що валюті заощадження в населення становлять від 15 до 25 млрд. доларів; ці гроші практично не беруть участі в грошовому обігу, і ні Національним банком, ні науковцями не враховуються.

Визначити масу нейтральних грошей можна за формулою:

Н=( УГ1 + УБ) - УГ2 + Н1

де: Н — нейтральні гроші; УГ1 — грошова маса в обігу на початок року, а УГ2 — на кінець року; УБ — грошова маса, випущена в обіг; Н1 — сума нейтральних грошей на початок року.

Нейтральні гроші складаються із заощаджень національних грошей, які не направляється на купівлю товарів чи на рахунки в банки, та закупленої валюти, яка знаходиться у населення чи приватних підприємствах у сейфах і не бере участі в грошовому обігові. Тобто:

Н = П + 0 + С + 3 + В,

де: П — гроші, заощаджені населенням, але не внесені в банки і не направлені на купівлю товарів; О — гроші, одержані від підприємницької діяльності, але приховані від оподаткування, а тому не лежать на рахунках у банках; С — пенсії, стипендії, направлені на заощадження,