В 1913 р. з 36 млн. га сільськогосподарських угідь в Україні 15 млн. га належало поміщикам, царській родині і монастирям, 8 млн. га — кулакам і 13 млн. га (трохи більше третини) — бідним селянам, які складали понад 90% всього сільського населення. При цьому землі бідняків були найгірші. За неповними даними, в Україні було 2,3 млн. бідняцьких господарств, в тому числі 1,8 млн. — безкінних. Через загальну технічну відсталість (за агротехнічним рівнем сільськогосподарського виробництва українське село відносилося до найбільш відсталих у Європі) втрачолися можливості раціонального господарю-вання. Основними знаряддями були соха, коса, дерев’яна борона і плуг, а тягловою силою — кінь та віл.

Основою спеціалізації сільського господарства більшої частини території було виробництво зерна. В структурі посівних площ 1913 р. на зернові культури припадало 88,4% (причому озима пшениця, як найбільш раціональна для умов України культура складала лише 11% посівних площ) і на технічні — лише 3,2%. Це свідчить про низький рівень інтенсифікації дореволюційного сільськогосподарсь- кого виробництва.

Однобока зернова спрямованість розвитку сільського господарства, низька агротехніка призводили до висна-ження землі, її нераціонального використання.

Нові соціально-економічні основи сільського господар-ства створені після Великої Жовтневої соціалістичної ре-волюції, зумовили величезні, корінні зміни в цій галузі ви-робництва. Найбільш важливі етапи цих змін в сільському господарстві такі: ліквідація приватної власності на землю, націоналізація землі, послідовне здійснення ленінського кооперативного плану, створення на основі успіхів соціа- лістичної промисловості колгоспного ладу (хоча, як відо- мо, перехід до колективної власності на селі був дуже складним і важким процесом).

Соціалістична перебудова сільського господарства вже через декілька років дозволила досягнути значних ви-робничих успіхів. В 1940 р. валовий збір зернових в Україні складав 26,4 млн. т (в 1913 — 23,2 млн. т), картоплі —20,7 млн. т (в 1913 — 8,5 млн. т). Поголів’я великої рогатої ху-доби в республіці на 1 січня 1941 р. складало 11 млн. голів (на 1913 — 9 млн. голів) (3, с.127).

Після Великої Вітчизняної війни в розвитку сільського господарства були великі складності, проте на кінець 1955 року по деяких показниках вже був перевершений до-воєнний рівень сільського господарства УРСР.

Необхідно зазначити, що за останні 30 — 35 років сільське господарство України розвивалось стрибкоподіб-но — періоди високих темпів приросту по окремих видах продукції змінювалися періодами абсолютного скорочення їх виробництва.

Найвищі темпи зростання обсягів виробництва сільсь-когосподарської продукції були характерними для 60-х і другої половини 70-х років. Пожвавлення настало також у 1986 — 1989 рр., після дуже помітого зниження його об-сягів ( і насамперед — по рослинництву) у 1981 —1985 рр. З 1990 (а по окремих показниках — вже з 1989 р.) відбува-ється обвальне падіння виробництва всіх найважливіших видів сільськогосподарської продукції.

Аналіз свідчить, що періоди зростання обсягів вироб-ництва у галузі збігаються з посиленням уваги держави до аграрних проблем, створенням, хоча й тимчасово, але сприятливіших умов як для екстенсивного, так і для інтен-сивного варіантів її розвитку. Так, при деякому скороченні загальної площі сільськогосподарських угідь і практично незмінних розмірах орних земель за 1950 — 1960 рр., у 1960 р. посівні площі були на 2,9 млн. га (або на 11%) біль-шими, ніж у 1950 р. Таке нарощування посівів здійснюва-лося за рахунок чистих парів, площа яких за ці роки зменшилася з 4,2 млн. до 0,8 млн. га (або в 5.25 раза). Було проведено певну структурну переорієнтацію посівних площ шляхом скорочення ( на 6,3 млн. га, або на 32%) посівів зернових, збільшення площ під картоплею, овочами і технічними культурами, а головним чином — під кормовими. В 1960 р. їх площа перевищувала 13,4 млн. га (проти 5,2 млн. га — в 1950 р.). Одночасно вживалися за-ходи по нарощуванню обсягів виробництва і поставок сіль-ському господарству мінеральних добрив, машин, ком-байнів, тракторів і обладнання, засобів захисту рослин і тварин від хвороб і шкідників. За 10 аналізованих років ви-пуск мінеральних добрив збільшився в республіці в 2,5, а тракторів — у 3,9 раза. Кількість тракторів зросла з 98,4 тис. до 182,4 тис. (або майже в 2 рази), зернозбиральних комбайнів — з 31,9 тис. до 64,8 тис. (або більш ніж у 2 рази), вантажних автомобілів —з 65,9 тис. до 147,9 тис. (або в 2,2 раза). Відчутно активізувався процес механізації праці в колгоспах і радгоспах (7, с. 48).

Саме до цього періоду належить початок широкомас-штабного будівництва осушувальних систем у Поліссі та зрошувальних у Степу. На кінець 1960 р. площа зрошу-вальних земель становила в республіці 290,7 тис., а осу-шених — 1056,2 тис. га. Ці та ряд інших заходів сприяли істотному приросту врожайності вирощуваних культур, що також забезпечило нарощування валових зборів сільсько-го-спо-дарської продукції.

Наприклад, за 1951 —1960 рр. урожайність зернових підвищилася з 10,2 до 15,8 ц з га ( або в 1,5 раза), цукро-вих буряків — з 177 до 218 ц з га (або на 23%), соняш-нику—з 8,1 до 11 ц з га (або на 36%), льону-довгунця — з 0,9 до 3,3 ц з га (або в 3,7 раза), овочів — з 62 до 103 ц з га (або в 1,7 раза), кормових коренеплодів — з 88 до 181 ц з га (або в 2,1 рази) тощо. Водночас по більшості вирощу-ваних культур урожайність