Специфiка кризи у країнах Латинської Америки зумовлює те, що полiтики скорочення зовнiшнього дефіциту та стабiлiзацiї відбувалися неодночасно. Адже iснують несумiснi їхні компоненти, зокрема девальвацiя, що за умов значних обсягів імпорту тиснутиме на витрати, виступатиме інфляційним чинником та утруднюватиме стабiлiзацiю. Тому експерти рекомендували передусім проводити полiтику скорочення дефіциту, пов'язану зі структурною перебудовою, навiть за рахунок деякого зростання iнфляцiї[41].

Таблиця 5

Індекси споживчих цін у країнах Латинської Америки та Карибського басейну, % [35, 36, 37]

Країна | 1980 | 1981 | 1982 | 1983 | 1984 | 1985 | 1986 | 1987 | 1988 | 1989 | 1990 | 1991 | 1992 | 1993 | 1994 | 1995 | 1996

Аргентина | 87,6 | 131,2 | 209,7 | 433,7 | 688,0 | 385,4 | 81,9 | 174,9 | 387,7 | 4923,8 | 1343,9 | 84,0 | 17,5 | 7,4 | 3,7 | 1,7 | 0,1

Болівія | 23,9 | 25,2 | 296,5 | 328,5 | 2177,2 | 8170,5 | 66,0 | 10,7 | 21,5 | 16,6 | 18,0 | 14,5 | 10,5 | 9,4 | 8,5 | 12,6 | 13,1

Бразилія | 95,3 | 91,2 | 57,9 | 179,2 | 203,3 | 228,0 | 58,4 | 366,0 | 433,6 | 1861,6 | 1584,6 | 475,8 | 1149,1 | 2489,1 | 929,3 | 22,0 | 14,9

Венесуела | 19,6 | 10,8 | 7,9 | 7,0 | 18,3 | 5,7 | 12,3 | 40,3 | 35,5 | 81,0 | 36,5 | 31,0 | 31,9 | 45,9 | 70,8 | 56,6 | 112,6

Мексика | 29,8 | 28,7 | 98,8 | 80,8 | 59,2 | 63,7 | 105,7 | 159,2 | 51,7 | 14,7 | 24,9 | 18,8 | 11,9 | 8,0 | 7,1 | 52,0 | 31,8

Панама | 14,4 | 4,8 | 3,7 | 2,0 | 0,9 | 0,4 | 0,4 | 0,9 | 0,4 | 0,1 | 1,5 | 1,1 | 1,7 | 0,9 | 1,5 | 0,9 | 1,6

Парагвай | 8,9 | 15,0 | 4,2 | 14,1 | 29,8 | 23,1 | 24,1 | 32,0 | 16,9 | 28,5 | 44,0 | 11,8 | 17,8 | 20,3 | 18,3 | 10,5 | 9,6

Перу | 59,7 | 72,7 | 72,9 | 125,1 | 111,5 | 158,3 | 62,9 | 114,5 | 1722,3 | 2775,8 | 7649,7 | 139,2 | 56,7 | 39,5 | 15,3 | 10,2 | 11,9

Уругвай | 42,8 | 29,4 | 20,5 | 51,5 | 66,1 | 83,0 | 76,4 | 57,3 | 64,0 | 84,2 | 129,0 | 81,5 | 59,0 | 52,9 | 44,1 | 35,4 | 28,3

Чілі | 31,2 | 9,5 | 20,7 | 23,6 | 23,0 | 26,4 | 17,4 | 21,5 | 12,7 | 21,4 | 27,3 | 18,7 | 12,7 | 12,2 | 8,9 | 8,2 | 7,7

По регіону | 56,0 | 57,5 | 84,6 | 130,8 | 184,8 | 274,7 | 64,5 | 198,3 | 759,4 | 1161,0 | 1186,6 | 196,1 | 420,8 | 892,7 | 339,9 | 25,9 | 21,8

Таким чином, у 1981-1985рр. скорочення зовнiшньоторговельного дисбалансу призвело до значного погiршення життєвого рiвня населення i стану економiки країн регiону. Завданням економiчної полiтики стала змiна процесів регулювання, щоб можливим було поєднання пiдтримки зовнiшнього балансу з економiчним зростанням, досягнення автономнішого, справедливішого та ефективнішого розвитку.

Після провалу стабілізаційної політики першої половини 80-хроків у Мексиці було здійснено другу спробу. Стабілізаційна стратегія передбачала запровадження жорсткої грошово-кредитної, бюджетної економії і зовнішньоекономічної лібералізації. Під контролем Центрального банку було зосереджено близько 92% депозитів приватних банків. Це спричинило різке зменшення кредитування та падіння інвестицій. Водночас протягом 1988р. інфляція скоротилася з 18% до 0,6% на місяць [13, c.90].

Було підписано ряд "пакетів економічної солідарності". Відповідно до них держава зобов'язувалася підтримувати валютний курс, тарифи, деякі споживчі ціни, трудящі - не вживати надзвичайних заходів боротьби за підвищення зарплатні, а підприємці- не збільшувати ціни вище за визначений рівень. Запровадження фіксованого валютного курсу і надто повільна девальвація сприяли зниженню відносних цін на імпорт, до того ж несприятливий інвестиційний клімат зумовлював перевагу в імпорті споживчих товарів. Наслідком такої стратегії стало збільшення заощаджень, кредитування та зменшення кредитного процента, що сприяло відновленню інвестицій. У 1989р. після трирічної стагнації відновилося зростання ВВП. Зросли й обсяги прямих іноземних інвестицій.

Однак стратегія антиінфляційного регулювання через прив'язку курсу національної валюти до долара США у довготерміновому плані не принесла очікуваних результатів у економічній стабілізації. Зокрема, в Мексиці у 1991-1993рр. номінальний обмінний курс стосовно долара знизився лише на 5,4%, тоді як оптові ціни зросли на 30%. Ревальвація песо створила реальну загрозу платіжному балансу країни, хоча світовими та регіональними фінансовими інститутами, для яких Мексика була взірцем економічного відродження у регіоні, попередження щодо цього не бралися до уваги. Ці структури заохочували проведення її тогочасної економічної стратегії. Низький рівень внутрішніх заощаджень викликав необхідність фінансування дефіцитів поточних рахунків за кошти від розміщення короткотермінових облігацій в іноземній валюті. До того ж грошові рестрикції, що здійснювалися як антиінфляційний захід, підвищували процентні ставки та сприяли припливу короткотермінових капіталів. Ігнорування важливості промислової політики, несприятливий клімат для розвитку власного виробництва та сприятливий - для імпорту зумовили використання основної маси