Роль іноземної допомоги у становленні НІК другої "хвилі" була незначною. Так, протягом 1951-1965рр. обсяги допомоги США Тайваню становили близько 100млн дол. на рік, або по 10дол. на одного жителя країни. Південна Корея та Тайвань обмежували надходження прямих іноземних інвестицій, орієнтуючись переважно на імпорт ліцензій, технологій та знань. Країни третьої "хвилі" приділяли значно менше уваги імпорту знань, зосереджуючись саме не залученні прямих інвестицій. Як правило, великі за обсягом кредити та іноземні капіталовкладення починали надходити до НІК вже на етапі швидкого зростання. Так, Корея отримала значні позики лише на початку 70-х і, незважаючи на те, що на 1985р. її зовнішній борг становив більше 50% ВВП, завдяки значній частці експорту у ВВП вона користувалася довірою кредиторів. Технологічна реконструкція дозволила незабаром досягти зменшення боргу, що у 1990р. стосовно ВВП станов усього 15% [42].

У 90-х роках завдяки стабільним темпам економічного зростання, сприятливим фінансовим показникам та розширенню сфер впливу японського та південнокорейського капіталів НІК відчули суттєвий приплив капіталів. За 1990-1994рр. прямі іноземні інвестиції у Південно-Східній Азії зросли більше, ніж вчетверо. У середині 90-хроків їхнє надходження до країн регіону становило понад 55% обсягів, спрямованих у країни, що розвиваються.

Якщо НІК другої "хвилі" виступали реципієнтами іноземних інвестицій з Японії, країни третьої "хвилі" вже отримували прямі інвестиції з Гонконгу, Тайваню, Сингапура та Південної Кореї. У 1994р. понад половину зарубіжних інвестицій азіатських країн було здійснено в межах регіону. Так, 47% філій японських ТНК (транснаціональних корпорацій) у Гонконзі та 43% - у Сингапурі вже заснували власні відділення в НІК третьої "хвилі". Загалом у 1995р. до держав Південної, Східної та Південно-Східної Азії надійшло прямих іноземних інвестицій у розмірі 65 млрд дол. [32, c.24].

Однак через невисокий рівень розвитку внутрішніх ринків, особливо у НІК третьої і четвертої "хвиль", головною метою даних інвестицій є розвиток експортного виробництва. З одного боку, таке їхнє спрямування є джерелом сучасних техніки та технологій, сприяє підвищенню ефективності виробництва, збільшенню доходів та ВВП, надає можливість виходу на світові ринки та зменшує фінансовий ризик. З іншого - інвестиції знижують гнучкість експорту, перешкоджають його диверсифікації, призводять до розривів у технологічних ланцюгах, можуть витісняти компанії з національним капіталом, загрожують платіжному балансу країн-реципієнтів. Тому вже на початку 90-х з'явилися попередження фахівців щодо можливого дестабілізуючого впливу такого інвестиційного буму для молодих економік НІК третьої "хвилі".

Причини і наслідки валютно-фінансової кризи 1997-1998рр. у країнах Південно-Східної Азії потребують окремого детального вивчення. На думку автора, її головна причина полягає саме у надмірній залежності економік НІК (переважно третьої "хвилі") від зарубіжних інвестицій та надходжень від експорту. Як правило, їхнім партнером була Японія. Курс національних валют був суттєво завищеним, оскільки спирався на високий рівень товарообміну. Природний циклічний спад, засоби антиінфляційного регулювання та скорочення дефіциту поточних рахунків у Південній Кореї, що стали необхідними після економічної лібералізації на початку 90-хроків, завдали значного удару по платіжних балансах країн регіону. Це призвело до краху валют Таїланду, Індонезії, Малайзії, валютної кризи у Гонконзі. З огляду на те, що вже сьогодні центральними банками НІК утримується близько 40% світових валютних резервів, слід очікувати значного впливу регіональної кризи на перспективи розвитку світової економіки.

За останні роки компанії НІК за лідерством південнокорейських "чеболь" активізували інвестиції до розвинених країн Заходу. Експерти виділяють певні причини, що зумовили такий процес. Передусім за умов посилення боротьби з порушеннями інтелектуальної власності придбання контрольних пакетів акцій надає найкращу можливість доступу до дорогих технологій. Оскільки НІК безпосередньо залежать від японського капіталу, це дозволяє їм використовувати непрямі шляхи для володіння новітніми технологіями та зменшення залежності від імпорту. Поширено придбання контрольних пакетів акцій відомих фірм з метою заволодіння іхніми товарними знаками та зайняття відповідних позицій на ринках. Маючи власні компаній у розвинених країнах, можливо швидко розпочати виробництво потрібної продукції, реагуючи на ринкову кон'юнктуру, а також налагодити взаємне забезпечення компонентами між підприємствами. Врешті-решт, придбання іноземних підприємств має стабілізуючий ефект, оскільки знижує залежність компаній від регіональних ринків та кон'юнктури і дозволяє "згладити" циклічність економіки.

З огляду на обмеженість фінансових ресурсів вкладення здійснюються переважно у збанкрутілі компані. Це свідчить про готовність фірм НІК запропонувати стратегії, здатні вивести такі компанії з кризи.

Очевидний генетичний взаємозв'язок НІК. Протягом повоєнної доби відбувалося наслідування ідей та стратегій національної розбудови між НІК різних "хвиль". Дослідники назвали такий процес "ефектом перелітних гусей". Наступна "хвиля" наслідувала інститути, політику, технології попередньої, одночасно адаптуючи їх до власних умов. Якщо для країн першої та другої "хвиль" характерною була висока роль держави в індустріалізації, то для країн третьої "хвилі" - лібералізація і розвиток приватного сектора. Це пояснюється тим, що зростання у них фактично спричинене ззовні - внаслідок значних прямих іноземних інвестицій, переважно від інших НІК. Це забезпечило швидкий успіх реформ, проте стало однією з причин валютно-фінансової кризи, що розпочалася у 1997р.

Виходячи з розуміння необхідності пріоритетного розвитку об'єктів економічної стратегії держави, уряди НІК, для здійснення успішної розбудовчої стратегії, приділяли особливу увагу створенню сприятливого економічного клімату. Завдяки інституційним реформам (демонополізація, конверсія військових виробництв, земельна реформа, реформа системи взаємовідносин роботодавців з робітниками) сформувалися численні економічні суб'єкти, потенційно здатні до