Переважне зростання виробничих запасів у вартісному вираженні в порівнянні з натуральним пояснюється ще й тим, що значна частина запасів являє собою вже неодноразово перероблений сирий матеріал, що знаходиться в споживачів у вигляді напівфабрикатів. Тому неточності у виз-наченні потреби виробничих запасів у сполученні зі співвідношенням натурального і вартісного їх вираження, а також їхньою структурою, є переду-мовами переважаючого росту вартості запасів, зокрема і наднормативних, частина з яких пере-ходить у розряд так званих невикористаних вироб-ничих запасів не тільки на конкретних промисло-вих підприємствах, але і народного господарства в цілому.

Якщо наднормативні виробничі запаси у виг-ляді сировини і матеріалів, що не втратили своїх споживчих властивостей, можуть бути використані у виробничому процесі, то готові і комплектуючі вироби постійно морально старіють і навіть за умови своєї кондиційності і готовності до споживання не можуть бути витрачені у виробництві і переходять у невикористовуванізапаси.

Необхідний виробничий запас, що забезпечує безупинний процес відтворення, повинен зберігати свої споживчі властивості, отже, його збережен-ня повинно відповідати вимогам перебування того чи іншого виду матеріальних ресурсів протягом певного періоду часу на складах, що мають відповідні умови й устаткування. У цьому зв'язку необхідне раціональне розміщення запасів матеріальних ресурсів у постачальників, споживачів і на базах постачальницько-збутових організацій шляхом вибору оптимальних обсягів запасів. При-родно, що концентрація виробничих запасів на базах постачальницько-збутових організацій найбільш раціональна з погляду витрат по збере-женню сировини і матеріалів. У цих умовах знач-но менші витрати на утримання підйомно-транс-портного устаткування і різних транспортних: за-собів, що припадають на одиницю матеріальних ресурсів, які переробляються, ніж на підприємст-вах-споживачах. Однак частина матеріальних ре-сурсів у вигляді страхового запасу, необхідного для створення резервів при задоволенні терміно-вих запасів і забезпечення ритмічності виробни-чого процесу при різних порушеннях постачання продукції, повинна зберігатися на матеріальних складах підприємств-споживачів.

Виробничі запаси, величина яких знаходиться в прямій залежності від розрахованої потреби в них для різних об'єктів виробництва, визначають-ся також з використанням різних систем оператив-но-виробничого планування. Таке становище не-гативно позначається на якості розрахунку вели-чини запасів, що приводить до утворення на про-мислових підприємствах наднормативних запасів і невикористоЕіуваних матеріальних ресурсів. У цих умовах важливий вибір найбільш оптимального серед методів нормування виробничих запасів матеріальних ресурсів.

При усталеній практиці нормування виробничих запасів, розрахунку потреби в них, обліку витрат у виробництві вихідні дані для розрахунку норм виробничих запасів не відбивають фактичних ве-личин споживання матеріалів на підприємствах. Немає (чи майже немає) фактичного обліку руху матеріалів у виробництві. Усе це приводить до того, що величини запасів постійно ростуть.

Приведення вихідних даних, які використову-ються при розрахунку норм виробничих запасів, у відносну відповідність повинно бути здійснене за кількома напрямка-ми. Перший - системи норму-вання витрат матеріальних ресурсів з наступним підвищенням якості розрахунку потреби в них. Другий - проведення фактичного оперативного і складського обліку руху матеріальних ресурсів у виробництві, на матеріальних складах підприємств і на складах виробничих підрозділів. Третій - роз-робка дійових методик прогнозування потреби в матеріальних ресурсах на нові зразки виробів, що запускаються у виробництво. Реалізація на прак-тиці перерахованих напрямків повинна підвищити якість розрахунку норм виробничих запасів і за-побігти утворенню на промислових підприємствах наднормативних запасів сировини і матеріалів.

Оптимізувати величину необхідного виробни-чого запасу матеріальних ресурсів можливо на основі накопиченого досвіду в методології розра-хунку норм запасіні і використання сучасних за-собів обчислювальної техніки, Єдиним гальмом у цьому є вірогідність вихідних даних, відпові-дальність за яку цілком і повністю лягає на підприє-мства. Однак вони функціонують у рамках сфор-мованого господарського механізму, в якому існує ряд протиріч, що негативно позначаються на еко-номічній стороні виробництва, зокрема на нагро-мадженні наднормативних запасів матеріальних ресурсів.

Самооплатність і самофінансування як діючий економічний механізм, який використовується у рамках самостійності промислових підприємств, відкриває широкі можливості в справі економії і раціонального використання матеріальних ре-сурсів, скорочення запасів і доведення їх обсягів до необхідного мінімуму, запобігання утворенню наднормативних запасів і невикористовуваних матеріальних ресурсів.

Розвиток науково-технічного прогресу, розв'я-зуючи одні протиріччя шляхом реалізації досяг-нень науки і техніки, супроводжується виникнен-ням інших протиріч об'єктивного характеру. І ці протиріччя розв'язує вже господарський механізм, що повинен бути готовий до їх виникнення. Сучас-не виробництво динамічне і характеризується ча-стою змінюваністю об'єктів продукції, що випус-кається, появою принципово нових матеріалів, впровадженням високоефективних і маловідход-них технологічних процесів. Отже, розвиток нау-ково-технічного прогресу повинен супроводжува-тися підвищенням якості поточного планування виробництва/організаційною стороною, що забез-печує суворий фактичний облік матеріальних ре-сурсів на промислових підприємствах, прогнозу-ванням потреби в тих чи інших видах сировини і матеріалів. Тісний взаємозв'язок розвитку НТП і вдосконалення господарського механізму дозво-лить уникнути цілого ряду негативних явищ, зок-рема й постійного збільшення обсягів наднорма-тивних запасів, що утворюються в промисловому виробництві, і невикористовуваних матеріальних ресурсів.

До істотних причин утворення наднормативних виробничих запасів можна віднести:

1) завищення норм витрат матеріальних ресурсів;

2) коректування планів виробництва підприємств у бік їхнього зниження без зміни обсягів виділених ресурсів;