Діяльність підприємства та його структурних підрозділів здійснюється на основі самоврядування. Тому виникає необхідність створення відповідної системи самоврядування. Умовно таку систему можна визначати як організаційну структуру трудового колективу (си організацію). Наявність організації крім економічного обособення А.В.Венедиктов справедливо визнавав необхідною ознакою правосубєктності колективу будь - якого рівня- як юридичної особи (підприємства) так й його внутрішніх структурних підрозділів. Під організацією А.В.Венедиктов розумів визначену систему внутрішніх звязків (відносин) між обєднуваним юридичною особою, трудівником та його органом, а також визначений характер діяльності цих органів (55).

Елементами організаційної структури колективного субєкта права є його органи а саме такі внутрішні підрозділи через які виявляються інтереси й потреби й за допомогою яких реалізуються завдання, що стоять перед ними. Організація управління тим чи іншим колективним утворенням визначається рядом факторів. З них найважливішими є економічні : характер та ступінь майнової відокремленості підприємства у зовнішних стосунках, ступінь економічної відокремленості його внутрішніх структурних підрозділів й економічної зацікавленості кожного окремого робітника у результатах колективної праці.

Економічно відокремлене (на основі права власності чи аренди) підприємство функціонує як самоврядований колектив. В цих умовах всі без винятку елементи організаційної структури, в том числі й адміністрація, є органами самоврядування але не органами державного управління підприємства. Економічний інтерес кожного окремого робітника у колективних результатах праці вимагає надання йому реального права на участь в управлінні на всіх рівнях технологічної структури - бридади, дільниці, цеху, підприємства в цілому. Реалізується це через систему органів як беспосередньої, так й представницької демократії на підприємстві. Таким чином виникає структура самоврядування трудових колективів, бригад, дільниць, та підприємства в цілому, що включає до себе загальні збори колективу, постійно діючий орган - раду (правліняя), адміністрацію.

Говорячи про статус органів трудового колективу, слід мабудь виходити з двох моментів. Так необхідно взяти до уваги по-перше розвиток в законодавстві уявлень про правове положення колективу у сфері управлінні працею ; по-друге рівень колективу, органіційна структура якого підлягає аналізу.

Загальні збори є найважливішою ланкою організаційної структури трудового колективу. Значення загальних зборів складається з одного боку в тому, що воно є формою беспосередньої реалізації свого права на участь в управлінні, а з іншого боку саме беспосередньо через загальні збори трудовий колектив виступає одночасно й об’єктом й суб’єктом управління.

З розвитком сауправлінських начал у діяльності трудового колективу підприємства змінюється й статус його загальних зборів. Вже у законі “Про підприємства” (об’єднанні) загальні збори (конференції) є основної формою існування повноважень трудового колективу й визначаються конкретні повноваження загальних зборів.

На сьогодні, як звістно, правовий статус загальних зборів колективу визначається діючим законом “Про підприємства”. Якщо звернутися до змісту відповідних положень згаданих законів (ст.45), то можна відзначити два значних моменти : по-перше, коло правомосчностей загальних зборів значно вужче ніж у попередніх нормативних актах, що регулювали це питання ; по-друге , правомочності загальних зборів дуже конкретні й позбавлені декларативності, що було притаманне законодавству про трудові колективи.

Недоліком цих норм є : в них практично не відображено очевидну сьогодні ідею, суть якої в тому, що в умовах різноманітності форм господарування, що засновані на плюрализмі відносин власності, що не є й не може бути одного, загального для усіх статуса колективу (56). Прачиннсті загальних зборів колективу - власника майна підприємства значною мірою відмінні від правочинностей колективу, що не є таким. Як вже було сказано, значна специфіка є й у правовом положенні трудового колективу АТ. Правочинності загальних зборів, можливо стосуються тільки колективу підприємства, що не є власником майна, або колективу підприємства, що функціонує на базі змішаних форм власності.

На підприємствах, колективи яких є власниками засобів виробництва, загальні збори виступають головною формою здійснення повноважень власника. Звістно, що найбільш демократичною формою участі кожного члену колективу у вирішенні питань його діяльності є загальні збори.

Загальні збори, що вищим органом самоврядування колективу на вказаних підприємствах, з одного боку може вирішувати всі питання, що пов’язані з функціонуванням підприємства ( на вимогк більшості його членів) та, з іншого боку, повинно мати виключну компетенцію. До такої повинні входити прийняття рішення про створення ради (ради трудового колективу) підприємства, обрання (найм, укладання контракту) керівника, також затвердження всіх актів локального нормативного характеру (57).

Потреба створення ради трудового колективу підприємства обговорювалася ще у процесі розробки концепції закону “Про трудові колективи”, але до змісту закону такі норми не були внесені. Та це й недивно, оскільки до основи Закону покладено ідею участі у державному управлінні, але не самоврядування трудового колективу.

Діючий в Україні Закон “Про підприємства” передбачив створення ради (правління) підприємства та визначив його основні положення (п.4ст.14). Згідно Закону, місце ради (правління) підприємства у структурі управління значно відрізняється від місця трудового колективу - перед усім тим, що він не є органом колективу.

Згідно п.4ст.14 Закону рада (правління) підприємства формується з рівної кількості представників, що призначаються власниками майна підприємства та тими, що обираються його трудовим колективом. Статут підприємства може