Залежно від характеру об'єкта, який передається за договором, ліцензії поділяються на патентні та безпатентні. Об'єктом патент-ної ліцензії є технічне досягнення, захищене патентом. Умови ліцен-зійної угоди відносно обсягу прав і строку дії в цьому разі визнача-ються правилами, які регулюють експлуатацію патенту. Нині все більшого поширення набувають безпатентні ліцензії, об'єктом яких є не захищені патентами технічні досягнення, «ноу-хау», виробни-чий досвід тощо.

Ліцензійні угоди можуть передбачати комплексну передачу кількох патентів та пов'язаних з ними «ноу-хау». Така угода вклю-чає, як правило, надання ліцензіаром інженерно-консультаційних послуг щодо організації ліцензійного виробництва, а також су-провідні поставки сировини, обладнання, комплектуючих. Нині до ліцензійної угоди все частіше включають зобов'язання ліцензіара надавати ліцензіату інформацію щодо вдосконалення ліцензійної технології протягом терміну дії угоди.

За використання об'єкта ліцензійної угоди ліцензіат сплачує ліцензіару певну винагороду. На практиці використовують кілька видів розрахунків за ліцензії. Найбільш поширено періодичні відра-хування протягом дії ліцензійної у годи та одноразові виплати. Пері-одичні відрахування (роялті) встановлюються у вигляді фінансо-вих ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробницт-ва або в розрахунку на одиницю ліцензійної продукції. Одноразова винагорода за право користування об'єктом ліцензійної угоди на-зивається пашуальною виплатою. Пашуальний платіж є, по суті, фактичною ціною ліцензії. Він здійснюється одноразово та не за-лежить від майбутніх обсягів виробництва або збуту ліцензійної продукції.

Розрахунки за ліцензії можуть також провадитись передачею ліцензіару частки цінних паперів (акцій, облігацій) ліцензіата. Має місце і такий вид розрахунків, як зустрічна передача технічної до-кументації, яка передбачає взаємний обмін ліцензіями, технологіч-ними знаннями, досвідом. На практиці часто трапляються різні ком-бінації названих форм винагороди (наприклад, за реалізації франчайзингових угод).

ОЦІНКА ВАРТОСТІ ТА АМОРТИЗАЦІЯ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ

У практиці підприємницької діяльності все часті-ше виникають проблеми, пов'язані з оцінкою вар-тості нематеріальних активів. Названа оцінка, зок-рема, необхідна за таких обставин.—

приватизація або відчуження нематеріальних активів дер-жавою;—

включення об'єктів інтелектуальної власності до статутного фонду;—

визначення майнових частин у статутному фонді за злиття або поділу організацій;—

оцінка та переоцінка нематеріальних активів з метою повно-го обліку всіх активів підприємства;—

розв'язання питань щодо купівлі (продажу) прав на об'єкти інтелектуальної власності;—

здійснення фінансової звітності підприємств;—

оцінка застави під отримуваний кредит;—

визначення збитків від порушення прав на об'єкти інтелекту-альної власності;—

організація франчайзингу тощо.

Специфіку нематеріальних активів як неуречевленої частини майна підприємства відображують особливості їхньої оцінки. Складність вартісної оцінки нематеріальних активів зумовлено:

1) різноманітністю об'єктів інтелектуальної власності, кожний з яких за законом має бути оригінальним;

2) різними способами їхньої появи на підприємстві;

3) різними формами їхнього практичного використання на підприємстві;

4) імовірнісним характером отриманих результатів вартісної оцінки.

Використовувані на практиці підходи до оцінки вартості нематеріальних активів орієнтовано переважно на міжнародні стандарт ти оцінки майна (МСО). Ці стандарти були розроблені Міжнародним комітетом зі стандартів оцінки майна (ТІАVSС) і набрали чинності з 1994 р.

Оцінка вартості нематеріальних активів проводиться в певній послідовності і включає такі етапи:

1) обстеження нематеріальних активів;

2) правова експертиза;

3) з'ясування типу вартості, що визначається, і вибір відповідного методу (методів) оцінки вартості;

4) формування інформаційної бази для проведення оцінки;

5) розрахунки вартості нематеріальних активів за вибраними методами;

6) підготовка звіту про оцінку.

На етапі обстеження нематеріальних активів необхідно пересвідчитися в наявності матеріальних носіїв, що є об'єктами обліку. Такими носіями можуть бути письмовий і (або) образотворчий опис, креслення, схеми, зразки продукції, дискети, вінчес-тери ЕОМ, аудіо- та відеокасети, СВ-КОМ та інші носії об'єктів інтелектуальної власності.

На етапі правової експертизи необхідно ідентифікувати права на об'єкти інтелектуальної власності, тобто пересвідчитися в наяв-ності документів, що підтверджують законне володіння майнови-ми правами (патенти, свідоцтва, ліцензійні договори, договори замовлення на створення об'єктів інтелектуальної власності, контракт], ти або авторські ліцензійні договори тощо).

На третьому етапі залежно від мети оцінки, правової ситуації, інших факторів необхідно з'ясувати тип вартості, що визначається. У вітчизняній практиці оцінки нематеріальних активів використо-вуються в основному два типи вартості: інвентарна та ринкова. Інвентарна використовується для інвентаризації, бухгалтерського обліку та постановки майна на баланс підприємства, а ринкова для визначення розмірів платежів за комерційного використання майна. Методи оцінки вартості визначаються типом вартості, а та-кож тим, для чого таку оцінку призначено і як планується викорис-тати її результати.

На четвертому етапі залежно від типу вартості й вибраного методу здійснюється формування відповідної інформаційної бази г, для проведення оцінки. Перелік необхідної інформації, зокрема, включає:—

характеристики об'єктів інтелектуальної власності або то-варів, виготовлених з використанням таких об'єктів (технічні, спо-живчі, експлуатаційні та екологічні показники), за необхідності в порівнянні з аналогічними або конкуруючими;—

джерела отримання прибутків від використання об'єктів інте-лектуальної власності (збільшення обсягів реалізації конкретних видів або всієї продукції, виготовленої з використанням об'єктів інтелектуальної власності; підвищення ціни залежно від якості про-дукції;